вторник, 6 июня 2017 г.

Олександр КРУМКАЧ: «З «Променем» я у радощах і незгодах»

Найцінніше в житті людини – це повага до тих, хто поряд з тобою, ділить радощі і незгоди, хто допоможе в твоїй справі, поділяє і підтримує твої погляди. Такими людьми у моєму житті були працівники районної газети.

З Миколою Лазаровичем Ващенком  ми познайомились в 1957 році, коли хор села Займище виступав у Києві на Республіканському фестивалі. Знайомство з Миколою Лазаровичем дало мені приклад розсудливості, порядності більш старшого за мене товариша і під час його роботи в культурі, в редакції газети і районному  радіомовленні. З ним можна було вести довгі розмови про події і життя не тільки в районі, а й в державі, де б ми не зустрічались – в редакції чи в дворі біля його квартири, чи на якійсь дорозі.
Якось я написав листа до Героя Соціалістичної праці, а він чомусь мені нічого не відповів. Звернувся до Миколи Лазаровича і на його лист вже прийшла відповідь. Що то значить досвід спілкування з людьми, а мені – наука!
Володимир Науменко. Без нього семінари і районні збори були якимись похмурими.  Завжди розвеселяв присутніх, а щодо анекдотів, то неперевершений був оповідач. Та і ділові його якості були на висоті. Він виходив із будь-яких ситуацій, залишаючись «на коні». У своїх розповідях і діях був схожий на відомого артиста.
З Олегом Могилевцем я теж мав рівні і гарні стосунки. Небагатослівний, але з розумом таким він мені запам`ятався назавжди.
Анатолій Томило. Він з тих, хто пройшов  Афганістан, хто жити неправдиво вже не міг. Це перший редактор, який без всяких умов узяв мене у редакційну «Волгу» і повіз  в Сеньківку на свято молоді. Про нього і про його літературну діяльність я випустив декілька брошур.
Одного разу голова Займищанської сільради написав матеріал про розбірки за колгоспне майно.  Яким же було його здивування, що Анатолій  Томило нічого не підправив, а надрукував в газеті. Обійшлося без цензури. На той час це було неймовірно, але факт.
Марія Лукашова – талановита оповідниця життя району. Це  їй вдавалося з великим успіхом, її публікації чекали з нетерпінням. Псевдонім Свєтлова був паролем газети. При її редакторстві мені вдалося випустити ряд брошур про поетів району.
А скільки фотогрфій  для мене зробив Леонід Михайлович Шлома. Не перелічити! На його фотографіях зроблена історія  села. Та й я вчився у нього фотографувати.  Він був і є суддею моїх фотознімків. Мудрий порадник  і товариш, з яким  можна годинами обговорювати різні питання і події. Коли в редакції був ризограф, сприяв випуску історії села Займище. Разом із бухгалтером Надією Бескараваєвою опікувались і сприяли, щоб друк історії села вийшов більш дешевим і тиражнішим.  Така співпраця не забувається.
З Марією Ісаченко мене пов’язувала робота з 9-ма фільмами, що знімалися в Займищі та Щорсі. Я фотографую, або разом фотографуємо, а Марія Юхимівна описує і доводить до логічного завершення все побачене.  Часто використовувала мої повідомлення і фотографії, що ставали початком публікацій не тільки в районній газеті, а й в інших виданнях.
Марк Євгенович Шпекторов – порадник для мене. Це він редагував і давав оцінку віршам всіх поетів району. Завдяки йому мені вдалося знаходити літературні таланти Сновщини. Він давав кваліфіковану оцінку всім творам. Коли він  виїздив до Ізраїлю, ми тепло розпрощалися. А в дарунок від нього  я отримав книги, які друкувалися в Щорській друкарні.
Згадаю й інших працівників редакції. Це і Валентина Волокушина, Олег Мірошниченко, Віра Апецько, Лариса Мартиненко, Олена Кириченко. Їх дуже  багато, талановитих і дуже шанованих мною людей.
Ось так ми дійшли до Олени Іванівни Компанець, яку я знаю по її роботі у В.Щимелі – школі, сільраді, а потім у редакції. Позитивно людину можна характеризувати навіть по одному вчинку. Житель села написав на мене скаргу в 4 інстанції: на роботу, в адміністрацію, міліцію і редакцію. Дякуючи  Олені Іванівні, ця скарга не з’явилася в газеті.  Дільничний міліціонер розібрався і виправдав мене.
Взагалі з працівиками редакції я живу у злагоді, взаємоповазі, бо вони завжди розумілися і розуміються на людях. Без цієї риси працювати в редакції неможливо. Хочеться, щоб столітній ювілей  і професійне свято наших медійників примножили досвід редакції, щоб була вона прикладом для наслідування гарних традицій. Зі святом вас, працівники «Променя», з Днем журналіста!

Комментариев нет:

Отправить комментарий