Нічого поганого в селі про 24-річного Дмитра Сенченка сказати не можуть. Звичайний, роботящий хлопець, одна біда: як тільки наступить на корок, так і тягне його на подвиги. Останнього разу влаштував бійку, за що довелося виконувати громадські роботи у селі. Та це не вправило мозок хлопцеві…
Він став діставати своїх домашніх сварками. Тиждень тому почав обзивати поганими словами свою 89-річну бабусю Наталію Сергієнко.
– Таке на мене казав, що в мене і язик не повернеться повторити хоча б слово з тієї лайки… — пригадує Наталія Єпіфанівна. — І це не вперше!
Бабуся не витримала такого від онука і пішла з хати, де прожила все життя, просити притулку у своєї племінниці. Старенька попросила голову Кучинівської сільради Валентину Карась захистити її від Дмитра, оформивши у будинок престарілих.
Коли ми навідались до неї, Наталія Єпіфанівна сиділа на дивані. Маленька, сухенька і плакала:
– У мене двоє дітей. Син Олександр, він служить у Мурманську (кадровий військовий) і дочка Валентина, яка живе тут, у Кучинівці. Вона інвалід II групи з дитинства. У дитинстві впала з коня і вдарилася головою, з того часу в неї не все гаразд. Чоловік мій помер, тож захистити мене немає кому… Доводиться жити у людей…
На запитання чи бажає вона повернутися до рідної оселі, відповіла: «ні», бо онук не дасть спокійно померти і бідкалася, що у селі нема роботи:
– Дмитро ходить по людях, підробляє. А яка у селі валюта? Самогон! Тільки ним і розплачуються… Онук слабка людина. Ніколи не відмовиться, тож приходить додому на рогах і коники викидає.
Зайшли ми додому і до Дмитра, та його десь не було… Знову пішов по людях заробляти…
Маргарита Литовченко
Фото автора
Він став діставати своїх домашніх сварками. Тиждень тому почав обзивати поганими словами свою 89-річну бабусю Наталію Сергієнко.
– Таке на мене казав, що в мене і язик не повернеться повторити хоча б слово з тієї лайки… — пригадує Наталія Єпіфанівна. — І це не вперше!
Бабуся не витримала такого від онука і пішла з хати, де прожила все життя, просити притулку у своєї племінниці. Старенька попросила голову Кучинівської сільради Валентину Карась захистити її від Дмитра, оформивши у будинок престарілих.
Коли ми навідались до неї, Наталія Єпіфанівна сиділа на дивані. Маленька, сухенька і плакала:
– У мене двоє дітей. Син Олександр, він служить у Мурманську (кадровий військовий) і дочка Валентина, яка живе тут, у Кучинівці. Вона інвалід II групи з дитинства. У дитинстві впала з коня і вдарилася головою, з того часу в неї не все гаразд. Чоловік мій помер, тож захистити мене немає кому… Доводиться жити у людей…
На запитання чи бажає вона повернутися до рідної оселі, відповіла: «ні», бо онук не дасть спокійно померти і бідкалася, що у селі нема роботи:
– Дмитро ходить по людях, підробляє. А яка у селі валюта? Самогон! Тільки ним і розплачуються… Онук слабка людина. Ніколи не відмовиться, тож приходить додому на рогах і коники викидає.
Зайшли ми додому і до Дмитра, та його десь не було… Знову пішов по людях заробляти…
Маргарита Литовченко
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий