Цього року виповнюється 120 років, як російський фізик Олександр Попов виступив із доповіддю та показом створеного ним першого у світі радіоприймача, здійснивши перший сеанс радіозв’язку. Більш того, минає 120 років, як італієць Гульєльмо Марконі отримав патент від англійського керівництва за такий же винахід. Але, на відміну від свого іноземного колеги, Попов за вимогою військово-морського відомства свій прилад не патентував – його засекретили. А Марконі у 1901 році здійснив радіозв’язок через Атлантичний океан і за роботи в області радіотехніки у 1909-му отримав Нобелевську премію.
До чого це? А до того, що13 лютого відзначався Всесвітній день радіо. А у Щорському районі воно наказало «довго жити». Наше радіо закрили у березні 2012 року, як атавізм. Хоча воно ой як необхідне, навіть у наш час високих технологій і загроз. Адже ні Інтернет, ні телебачення у разі знеструмлення працювати не будуть, як і за кілька днів «сядуть» телефони. А радіо, як показує час, у надзвичайних випадках — незамінне. Так, о 12 годині 22 червня керівництво СРСР заявило про напад Німеччини на нашу країну, а за 45 хвилин вийшли перші військові відомості (тоді як газети ще надрукувати та рознести не встигли, а про всесвітню мережу навіть не фантазували). Пізніше по радіо щоденно передавалось більш 2000 зведень і 122 повідомлення. Ну яке ЗМІ може працювати з такою швидкістю? Хоча траплялись і казуси… Наприклад, Йосип Сталін на дванадцятий день війни з Німеччиною заявив радянському народу, що «кращі дивізії ворога і кращі частини його авіації вже розбиті»... Та все одно Велика Вітчизняна примусила повернути радіожурналістику до реальності. Але більш детально, так би мовити, про роботу радіо зсередини працівники нашої газети попросять розповісти колишніх очільниць районного радіомовлення: Галину Данильченко, Ірину Просян та Ірину Акуленко. А поки що ми їх та інших працівників радіо принагідно вітаємо зі святом і бажаємо ніколи не втрачати оптимізму.
Це цікаво:
* Якось журналісти однієї з радіопередач «Последние известия» вирішили провести репортаж «із дна моря». Тоді у Стрілецькій бухті під Севастополем піднімали судна, що затонули під час Першої світової. Все підготували. Один мікрофон треба було встановити на баркасі, а інші – помістити у скафандри водолаза й журналіста. Весь Союз мав почути, як водолаз працює і співає: «Нас побить, побить хотели...» Але передачу відмінили — не підійшла «анкета», виявились якісь плями у біографії. Знайшли іншого — знову невдача, знову плями у біографії, але журналіста. Нарешті кандидатів затвердили у всіх інстанціях: журналіста призначили з місцевої газети, водолаза – з орденоносців. Опустили під воду, включили мікрофони... І…обидва виявились заїками… Репортаж з-під води все ж таки провели, але з якогось підмосковного ставка… Зате водолаз був справжнім героєм!
* Під час війни почали транслювати документальні програми – «Листи на фронт» та «Листи з фронтів Вітчизняної війни». За допомогою цих передач 30216 родин поновили зв’язки із рідними.
Маргарита
ЛИТОВЧЕНКО
До чого це? А до того, що13 лютого відзначався Всесвітній день радіо. А у Щорському районі воно наказало «довго жити». Наше радіо закрили у березні 2012 року, як атавізм. Хоча воно ой як необхідне, навіть у наш час високих технологій і загроз. Адже ні Інтернет, ні телебачення у разі знеструмлення працювати не будуть, як і за кілька днів «сядуть» телефони. А радіо, як показує час, у надзвичайних випадках — незамінне. Так, о 12 годині 22 червня керівництво СРСР заявило про напад Німеччини на нашу країну, а за 45 хвилин вийшли перші військові відомості (тоді як газети ще надрукувати та рознести не встигли, а про всесвітню мережу навіть не фантазували). Пізніше по радіо щоденно передавалось більш 2000 зведень і 122 повідомлення. Ну яке ЗМІ може працювати з такою швидкістю? Хоча траплялись і казуси… Наприклад, Йосип Сталін на дванадцятий день війни з Німеччиною заявив радянському народу, що «кращі дивізії ворога і кращі частини його авіації вже розбиті»... Та все одно Велика Вітчизняна примусила повернути радіожурналістику до реальності. Але більш детально, так би мовити, про роботу радіо зсередини працівники нашої газети попросять розповісти колишніх очільниць районного радіомовлення: Галину Данильченко, Ірину Просян та Ірину Акуленко. А поки що ми їх та інших працівників радіо принагідно вітаємо зі святом і бажаємо ніколи не втрачати оптимізму.
Це цікаво:
* Якось журналісти однієї з радіопередач «Последние известия» вирішили провести репортаж «із дна моря». Тоді у Стрілецькій бухті під Севастополем піднімали судна, що затонули під час Першої світової. Все підготували. Один мікрофон треба було встановити на баркасі, а інші – помістити у скафандри водолаза й журналіста. Весь Союз мав почути, як водолаз працює і співає: «Нас побить, побить хотели...» Але передачу відмінили — не підійшла «анкета», виявились якісь плями у біографії. Знайшли іншого — знову невдача, знову плями у біографії, але журналіста. Нарешті кандидатів затвердили у всіх інстанціях: журналіста призначили з місцевої газети, водолаза – з орденоносців. Опустили під воду, включили мікрофони... І…обидва виявились заїками… Репортаж з-під води все ж таки провели, але з якогось підмосковного ставка… Зате водолаз був справжнім героєм!
* Під час війни почали транслювати документальні програми – «Листи на фронт» та «Листи з фронтів Вітчизняної війни». За допомогою цих передач 30216 родин поновили зв’язки із рідними.
Маргарита
ЛИТОВЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий