Ось уже багато десятиліть у Кучинівці живе подружжя Головачів. Обоє вчителі. Чоловік місцевий, а ось за дружину взяв клюсівську красуню. Дуже вже вона припала йому до серця. Причому, з першого погляду. Трапилось це, коли Галина Іванівна після Чернігівського педагогічного інституту вчителювала у Нових Млинах. І ось на проводах до армії спільного знайомого Василя Спускана Володимир Миколайович, а тоді просто Володя, підійшов до Галини, щоб познайомитись… Потім було лишень листування.
Та довго хлопець далеко від коханої не міг і вже в травні 1970 року приїхав до Млинів із братом.
– Запропонував мені розділити з ним життя, — пригадує Галина Іванівна. — Я погодилася, і вже наступного дня ми розписалися у сільраді. Не було ані весільної сукні, ані великої кількості гостей, навіть мої батьки дізналися про мій новий статус не відразу. Єдине що було — свято 9 травня.
З того часу, Володимир Миколайович і Галина Іванівна завжди разом: і на роботі, і вдома.
– Хоча педагогічна освіта чоловіка, то вже моя ініціатива, — посміхається Галина Головач. — До того він був заступником бригадира тракторної бригади, потім секретарем місцевого партійного осередку. А до інституту вступив тільки у 25 років (ми одружилися у 23, ми однолітки. Тільки він народився у січні, а я у травні). Закінчив історичний факультет. Я ж працювала у початковій школі… Тоді Кучинівка була великим селом, аж цілих дві школи там працювали! Я викладала у молодших класах і в мене було по 30 учнів. Потім школи об’єднали… Але до самої пенсії я не забувала про своє покликання, бо іншого шляху, як бути вчителькою, я не бачила…
Та й замолоду, як і її чоловік, Галина Іванівна була активісткою, навіть займала перші місця по області з легкої атлетики (стрибки у висоту). А ось своїх діточок Бог подружжю Головачів не дав, зате у них є багато інших: майже все село, у яке вони вклали свою душу. А як же інакше? Та й 60 років педагогічного стажу на двох на смітник не викинеш. Крім того, Галина Іванівна ще й відмінник освіти. Ось тільки здоров’я останнім часом підводить, а пенсія геть мала — мінімалка. Ледь-ледь вистачає на найнеобхідніше та на ліки, та й то не на усі.
Так і живуть Головачі, скромно та у мирі й злагоді.
Маргарита Литовченко
Фото із сімейного альбому Головачів
Та довго хлопець далеко від коханої не міг і вже в травні 1970 року приїхав до Млинів із братом.
– Запропонував мені розділити з ним життя, — пригадує Галина Іванівна. — Я погодилася, і вже наступного дня ми розписалися у сільраді. Не було ані весільної сукні, ані великої кількості гостей, навіть мої батьки дізналися про мій новий статус не відразу. Єдине що було — свято 9 травня.
З того часу, Володимир Миколайович і Галина Іванівна завжди разом: і на роботі, і вдома.
– Хоча педагогічна освіта чоловіка, то вже моя ініціатива, — посміхається Галина Головач. — До того він був заступником бригадира тракторної бригади, потім секретарем місцевого партійного осередку. А до інституту вступив тільки у 25 років (ми одружилися у 23, ми однолітки. Тільки він народився у січні, а я у травні). Закінчив історичний факультет. Я ж працювала у початковій школі… Тоді Кучинівка була великим селом, аж цілих дві школи там працювали! Я викладала у молодших класах і в мене було по 30 учнів. Потім школи об’єднали… Але до самої пенсії я не забувала про своє покликання, бо іншого шляху, як бути вчителькою, я не бачила…
Та й замолоду, як і її чоловік, Галина Іванівна була активісткою, навіть займала перші місця по області з легкої атлетики (стрибки у висоту). А ось своїх діточок Бог подружжю Головачів не дав, зате у них є багато інших: майже все село, у яке вони вклали свою душу. А як же інакше? Та й 60 років педагогічного стажу на двох на смітник не викинеш. Крім того, Галина Іванівна ще й відмінник освіти. Ось тільки здоров’я останнім часом підводить, а пенсія геть мала — мінімалка. Ледь-ледь вистачає на найнеобхідніше та на ліки, та й то не на усі.
Так і живуть Головачі, скромно та у мирі й злагоді.
Маргарита Литовченко
Фото із сімейного альбому Головачів
Комментариев нет:
Отправить комментарий