Перемогу дарують небеса

Вадим Платонов (у центрі) з отцем Андрієм (Романюком) та Сергієм Василечком під час акції протесту під будівлею Кабміну.

На все воля Божа. Рік тому зазнав краху антиукраїнський режим двіччі судимого зека Януковича. Хоча ще за кілька місяців до цього він вважався всевладним і міцним, як ніколи. Його вірні слуги тримали людей у покорі й насолоджувалися своїм становищем. Схоже,
Янукович не вважав Україну своєю Батьківщиною, вона була для нього радше територією, за рахунок якої він збагачувався. Йому фактично вдалося встановити систему внутрішньої окупації, коли збір хабарів і розтягування бюджетних коштів виглядали як накладання контрибуції на населення захопленої країни. І найголовніше – Янукович зі своїми спільниками чітко дотримувався курсу на ліквідацію української державності й приєднання України до Росії. (Саме це й спричинило потім війну). Зараз на Донбасі в українців стріляють ті, хто стріляв на Майдані. Але на заваді реалізації усіх цих злих намірів став народ. Його відданість ідеалам патріотизму, свободи та справедливості, сила волі й хоробрість виявилися тією скелею, об яку розбилися плани ворогів України. Це вже була не політика, це вже була боротьба за майбутнє Вітчизни.
Вадим Платонов зі Щорса був одним із тих, хто у найкритичніші моменти оборони Майдану стояв на барикадах. Згадуючи зараз другу половину лютого 2014 року, він стверджує: тоді вже ніхто не вірив, що Янукович відмовиться від курсу на загострення конфлікту. У людей навіть прикмета така склалася: якщо ватажок партії регіонів з екрана телевізора щось каже про мир та злагоду, то незабаром треба чекати новий штурм Майдану, нових вбивств і арештів активістів. Цинічна й зухвала брехня у виконанні Януковича та його поплічників була добре усім відома. Вони вважали, що кого треба – залякають, кого треба – обдурять, кого треба – підкуплять. Але не так сталося, як гадалося. Негідники не врахували, що наш народ здатний на найнеймовірніший подвиг. А провидіння Всевишнього сильніше за зграї охоронців режиму.
Коли почався останній штурм Майдану, поміж його захисників опинилися найвідданіші, найсміливіші. Для кожного тоді настав час вибору: бути вдома, спостерігати за ситуацією по телебаченню й лишатися живим або зайняти своє місце на барикаді, битися й, можливо, – загинути. Для гарнізону майданівців була єдина перспектива: вистояти, не скоритися Януковичу, адже, у разі поразки, ворог мав реальні плани – частину протестувальників убити, а решту запроторити за грати. Застосування газових і шокових гранат, атаки бронетехнікою, підпал штабу протестувальників у Будинку профспілок. Так минула ніч. І вже тоді так звані силовики разом із найманими кримінальними злочинцями почали масово стріляти в людей з вогнепальної зброї. Завершилося ж усе кривавим розстрілом на вулиці Інститутській, коли стало зрозумілим: автомати Калашникова у руках «правоохоронців» ефективніші за дерев’яні кийки і фанерні щити самооборони Майдану. Загинуло близько сотні людей. Згодом вони стали називатися Небесною сотнею. Героїка цих подій просто неймовірна. Таким народом можна лише пишатися. Сміливці смерті не бояться! І зараз, коли триває російська військова інтервенція проти України, поміж людей панує дух незламності й віри у перемогу. А зародилося це відчуття рік тому у Києві, на Майдані. З нами Бог!
Олег МІРОШНИЧЕНКО