У ритмі життя і війни

 

У Заріччі й Смячі, які входять до одного старостату, життя, незважаючи на всі сьогоднішні  колізії, проходить у розміреному ритмі.

Перебої з електричним постачанням, які сьогодні торкаються без винятку усіх тамтешніх жителів, особливо гостро відчутні у Смячі. Сільчан рятує встановлений у приміщенні старостату генератор, живлення якого забезпечує комп’ютерну роботу діловода, телефонів, які потребують регулярної підзарядки, дає трохи всіх тих необхідних зручностей, без яких було б зовсім складно. У селі працюють три магазини, функціонують  бюджетні заклади. Дітей до ліцею у Петрівку, у разі відсутності повітряних тривог, возить шкільний автобус, однак нині навчання стає все складнішим і складнішим.

Не нахваляться смячани своїм медичним працівником – Тетяною Швидкою, котра щодня, навіть у негоду, велосипедом добирається до них із Гвоздиківки. Живе там Тетяна Михайлівна, має хазяйство, город, негазифікований  будинок, тобто купу всілякої домашньої роботи. Всього пів ставки фельдшера у неї. Не те що відробляє їх – переробляє у енну кількість разів, не нарікаючи на втому, малу зарплатню, ризики, пов’язані з дорогою лісом, обслуговуванням, нинішніми загальними небезпеками. Вона інакше не може, не вміє, бо любить людей. І Тетяну Михайлівну люблять усі і, як підтвердила староста Наталія Дворник, хочуть, щоб газета про неї  розповіла, поставила за взірець справжньої відданості обраному шляху. Охоче виконуємо дане побажання, зичачи згаданій медикині лише приємних результатів від праці, щастя в особистому житті.

До речі, маленьким щастям усі мешканці старостату вважали б налагодження транспортного сполучення – і зі Сновськом, і з райцентром. Автобуси (ніякі!) тепер не курсують, а виклик таксі навіть у Заріччя обходиться у 300 гривень, і це в один кінець. А в обидва – не важко порахувати скільки. Смячанам – ще дорожче, бо відстань довша, дорога складніша. Вирішити проблему поки не вдається нікому, і нема прогнозів на її зрушення в найближчі часи. Тривають воєнні дії, триває загроза обстрілів, порушення звичайних вигод.

Їздить до Смячі й Заріччя пересувна пошта – городнянська й корюківська, роздаючи людям пенсії, беручи платню за комунальні послуги, передплачуючи газети. Є надія, що найближчої п’ятниці операторка зверне увагу і знайде час на наш «Промінь», адже, як повідомила Н.Й.Дворник, бути з районкою у році прийдешнім виявляє бажання чимало хто. Інтернет на згаданих територіях також здебільшого є, а значить є зв`язок зі світом, з рідними, а це у доповненні з пресою, обізнаність з подіями, життям навколо. Скоріше б тільки йому стати мирним!

 

Олена Компанець