Не віриться,
що «Промінь» живе у нашій сім`ї 80 років.
… Це сталося в далекому вересні 1946 року, коли наша сім`я переїхала в Щорс по місцю роботи батька. А вже в жовтні місяці газета була в нашому домі, бо не міг третій секретар тодішнього райкому партії бути без райони.
Спочатку це
була «Щорсівська правда», а потім «Щорська правда», а далі «Промінь жовтня» і
наостанок «Промінь». І дивно, що всі матеріали в газеті прочитувалися навіть
від передової статті до підпису «Редактор…».
Після
закінчення школи я працювала коректором п`ять років. Це був неймовірний
редакційний колектив. Майстри своєї справи. Газета виходила двічі на тиждень.
Набиралася газета вручну: буквочка до буквочки, комочка до комочки. Трому
випуск газети затримувався частенько допізна.
Траплялися і
курйози. Друкар не закріпив набрані сторінки в друкарській машині і включив її.
Схаменувся – а половина газети сповзла на підлогу, розсипалася. Змішалися в
статті. Це було десь біля десяти вечора. Тираж мав бути о восьмій ранку на
пошті. Всі збіглися рятувати газету. Нарікань не було. Трішки з запізненням,
але «районна» потрапила до своїх передплатників.
Ми легко
дихнули, коли друкарня придбала «лінотип». Газету набирав один працівник,
замінивши чотирьох набирачів. Тепер машина виливала рядки. Не боялися, що
розсиплються літери.
Коли я вже не
працювала в газеті, а навчалася в Києві, «Промінь» був зі мною. Привозила його
в гуртожиток. Мої дівчатаоднокурсниці залюбки зачитувались ним. І особливо
«Літературною сторінкою». На все життя «Промінь» зі мною. Працюючи вчителем,
була не тільки передплатником, а й друкувала матеріали з обміну досвіду в
роботі.
«Промінь»
завжди був поруч. Продовжуй, «Промінчику», й далі сяяти. Принось своїм читачам
радість. Знаю, тобі зараз важко. Але я вірю, що ти витримаєш, а ми тобі
допоможемо.
А.П.ДЕЙНЕКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий