Депо у нашому місті час від часу ставало проміжним пунктом трудової біографії людей з різних населених пунктів України та й СРСР. Так, ще у другій половині 20-х років до Сновська приїхала з Чернігова Хая Лісіна, 1913 р.н. – на навчання до місцевого фабрично-заводського училища. Була вона, як записано в анкеті, донькою службовця і належала до лав комуністичної спілки молоді. У жовтні 1930 року влаштувалася в депо слюсарем і працювала там до 1 вересня 1933-го. Потім виїхала жити до Харкова.
Ще один приклад – біографія людини, яка народилася в Корюківці 1930 року. Її початкові ім’я та прізвище – Мойсій Йосипович Мануйленко. Під час війни з німцями його сім’я евакуювалася аж до Середньої Азії, а батька – Йосипа Мойсійовича – забрали до армії. Невдовзі після відступу німецьких військ зі Щорса туди приїхала родина Мануйленко. У червні 1944 року Йосипа Мойсійовича демобілізували через хворобу, й він, щоб воз`єднатися з рідними, прибув до нашого міста, влаштувавшись перукарем при міськраді. Його сина Мойсея 17 жовтня 1944 року прийняли до майстерні ОРСУ (торговельного відділу робітничого постачання залізниці) на посаду швеця (чоботаря). У місті вони мали родичів – Марію Гурарій та Давида Гурарія. Однак з часом з документами хлопця – Мойсея – почали коїтися дивні метаморфози. Пишучи свою автобіографію, він назвав себе не Мойсеєм, а Михалом. До того ж надалі змінив у прізвищі одну літеру, ставши називатися не Мануйленком, а Манойленком. Навіщо це було зроблено – можна лише здогадуватися… У серпні 1946 року цей юнак виїхав зі Щорса у місто Нижній Тагіл (на Уралі), де на той момент уже мешкав його батько.
А ось історія про те, як життєва дорога привела у Сновськ мешканця Туреччини. Далекого 1908 року в місті Муш у сім`ї селян народився хлопчик. Звали його Йосип, а прізвище він отримав чомусь майже російське – Мурадов. Вже у дорослому віці, пишучи автобіографію, цей виходець з турецької території стверджував, ніби його батьки були вірменами, а вбили їх турки у 1914 році – після початку І-ої світової війни. Хлопчик спочатку потрапив до дитячого притулку в місті Єреван (Вірменія), а згодом друг батька забрав його на виховання в місто Батумі (Грузія). Так сталося, що з 1917-го по 1921 рік Йосип був безпритульним. Наступні три роки чистив взуття на батумських вулицях. Але потім влаштувався в житті: вступив у комсомол, отримав роботу на місцевій гідро електростанції. З 1929 по 1930-ий працював на ГЕС в Кутаісі. Наступний етап його біографії – дворічна служба рядовим у 12-му полку державного політичного управління (м.Київ), потім, вже старшиною – у 30-му залізничному полку (селище Остер). Надалі його життя деякий час було пов’язане зі спецслужбами. У 1932 році вступив до компартії. З 1933 по 1937 рік Йосип Мурадов належить до особового складу райвідділу НКВД у Корюківці, з 1937 по 1938-ий – керує пунктом зв’язку НКВД у Щорсі. Здавалося, життя вдалося, адже тоді бути «спецслужбістом» вважалося дуже престижним: влада, статус, гроші. Саме тривали масові репресії неугодних (пошук ворогів Москви і комуністичного ладу, а паралельно – комуністи вбивали один одного за владу), тож від будь-якого, навіть дрібного співробітника НКВД залежало напрочуд багато. Але… Радянські керманичі мали достатньо розуму, щоб усвідомлювати: якщо регулярно не «фільтрувати» кадри в НКВД, то ці люди переберуть на себе надто багато. До того ж виконавці «брудної роботи» (арештів, катувань, розстрілів тощо) рано чи пізно стають небажаними свідками, а таких живими не тримають. Словом, велика кількість співробітників НКВД втратила у ті роки право носити на плечах сині погони і в кращому випадку позбавлялася місця служби, а в гіршому – лягала в землю… Щось подібне сталося і в Щорсі. У квітні 1938 року Йосип Мурадов вже як безробітний написав заяву на ім`я начальника місцевого депо з проханням влаштувати його на роботу. Заявника оформили учнем. Згодом перевели в кочегари. Потім він став слюсарем, ще пізніше – помічником машиніста. Коли почалася війна з Німеччиною, Йосип Мурадов евакуювався в Новосибірськ, опісля, в 1941 році, його перевели в Москву, на залізницю. У 1944 році він повернувся до Щорса. Жінка працювала в споживчій кооперації, мала квиток члена компартії. Вони виховували трьох дітей. У 1949 році зав.інструментальною депо Йосип Мурадов помер…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Ще один приклад – біографія людини, яка народилася в Корюківці 1930 року. Її початкові ім’я та прізвище – Мойсій Йосипович Мануйленко. Під час війни з німцями його сім’я евакуювалася аж до Середньої Азії, а батька – Йосипа Мойсійовича – забрали до армії. Невдовзі після відступу німецьких військ зі Щорса туди приїхала родина Мануйленко. У червні 1944 року Йосипа Мойсійовича демобілізували через хворобу, й він, щоб воз`єднатися з рідними, прибув до нашого міста, влаштувавшись перукарем при міськраді. Його сина Мойсея 17 жовтня 1944 року прийняли до майстерні ОРСУ (торговельного відділу робітничого постачання залізниці) на посаду швеця (чоботаря). У місті вони мали родичів – Марію Гурарій та Давида Гурарія. Однак з часом з документами хлопця – Мойсея – почали коїтися дивні метаморфози. Пишучи свою автобіографію, він назвав себе не Мойсеєм, а Михалом. До того ж надалі змінив у прізвищі одну літеру, ставши називатися не Мануйленком, а Манойленком. Навіщо це було зроблено – можна лише здогадуватися… У серпні 1946 року цей юнак виїхав зі Щорса у місто Нижній Тагіл (на Уралі), де на той момент уже мешкав його батько.
А ось історія про те, як життєва дорога привела у Сновськ мешканця Туреччини. Далекого 1908 року в місті Муш у сім`ї селян народився хлопчик. Звали його Йосип, а прізвище він отримав чомусь майже російське – Мурадов. Вже у дорослому віці, пишучи автобіографію, цей виходець з турецької території стверджував, ніби його батьки були вірменами, а вбили їх турки у 1914 році – після початку І-ої світової війни. Хлопчик спочатку потрапив до дитячого притулку в місті Єреван (Вірменія), а згодом друг батька забрав його на виховання в місто Батумі (Грузія). Так сталося, що з 1917-го по 1921 рік Йосип був безпритульним. Наступні три роки чистив взуття на батумських вулицях. Але потім влаштувався в житті: вступив у комсомол, отримав роботу на місцевій гідро електростанції. З 1929 по 1930-ий працював на ГЕС в Кутаісі. Наступний етап його біографії – дворічна служба рядовим у 12-му полку державного політичного управління (м.Київ), потім, вже старшиною – у 30-му залізничному полку (селище Остер). Надалі його життя деякий час було пов’язане зі спецслужбами. У 1932 році вступив до компартії. З 1933 по 1937 рік Йосип Мурадов належить до особового складу райвідділу НКВД у Корюківці, з 1937 по 1938-ий – керує пунктом зв’язку НКВД у Щорсі. Здавалося, життя вдалося, адже тоді бути «спецслужбістом» вважалося дуже престижним: влада, статус, гроші. Саме тривали масові репресії неугодних (пошук ворогів Москви і комуністичного ладу, а паралельно – комуністи вбивали один одного за владу), тож від будь-якого, навіть дрібного співробітника НКВД залежало напрочуд багато. Але… Радянські керманичі мали достатньо розуму, щоб усвідомлювати: якщо регулярно не «фільтрувати» кадри в НКВД, то ці люди переберуть на себе надто багато. До того ж виконавці «брудної роботи» (арештів, катувань, розстрілів тощо) рано чи пізно стають небажаними свідками, а таких живими не тримають. Словом, велика кількість співробітників НКВД втратила у ті роки право носити на плечах сині погони і в кращому випадку позбавлялася місця служби, а в гіршому – лягала в землю… Щось подібне сталося і в Щорсі. У квітні 1938 року Йосип Мурадов вже як безробітний написав заяву на ім`я начальника місцевого депо з проханням влаштувати його на роботу. Заявника оформили учнем. Згодом перевели в кочегари. Потім він став слюсарем, ще пізніше – помічником машиніста. Коли почалася війна з Німеччиною, Йосип Мурадов евакуювався в Новосибірськ, опісля, в 1941 році, його перевели в Москву, на залізницю. У 1944 році він повернувся до Щорса. Жінка працювала в споживчій кооперації, мала квиток члена компартії. Вони виховували трьох дітей. У 1949 році зав.інструментальною депо Йосип Мурадов помер…
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий