Двадцятого лютого минає 90 років від дня народження Лідії Олександрівни Вакуловської (20.02.1926 – 28.08.1991 рр.) – відомої письменниці, журналістки, члена Спілки письменників Білорусі, громадської діячки.
Народилася вона у м.Сновськ (нині Щорс) у сім’ї вчителів. Семирічку закінчила в Ізмаїлі, де її застала війна. Була у шкільному винищувальному батальйоні, робила спробу потрапити на фронт. Потім евакуація, закінчення десятирічки, гірничий інститут, переведення в інститут інженерів водного транспорту...
А до Щорса повернулась у 1951 році випускницею театрального інституту ім.Карпенка-Карого, незважаючи на запрошення з театрів Києва та Одеси. Працює керівником драматичного гуртка залізничного клубу. Поставлені під її керівництвом спектаклі „Назар Стодоля”, „Наймичка”, „Сватання на Гончарівці”, „Платон Кречет” та інші з великим успіхом проходили як вдома, так і у Городні, Гомелі, по селах району. Та десь через 3 роки його величність Випадок різко змінив її долю. І ось Воркута, Чукотка, початок журналістської діяльності, висока, з північними, зарплатня, частина якої пересилається матері... Потім Калінінград, перша книга „Перга уходит через сутки”.
Згодом Лідія Олександрівна переїздить з чоловіком, відомим журналістом Сергієм Володимировичем Виноградовим до Мінська. Мінський період її життя був плідним й водночас складним. Лідія Олександрівна, вже член Спілки письменників, була безпідставно звинувачена і попала в „опалу”. Вона їде на рік на Колиму. В результаті поїздки були написані роман „Путевка в „Белую долину”, повість „Романтик” та інші. Все це було згодом опубліковано.
У ці ж роки Л.О. Вакуловська багато співпрацює з московськими часописами. Її твори друкують журнали „Наш современник”, „Знамя”, „Октябрь”, „Москва”, „Работница”.
Через кілька років „мінська історія” затихла. Твори письменниці з’являються у білоруському часописі „Неман”.
У 1974 році тяжко захворіла мати Лідії Олександрівни. Тож вона, майже безвиїзно, у Щорсі жила з нею сім років. Приймає близько до серця все, чим живе її мала батьківщина, її проблеми, у вирішенні яких прагне взяти участь, чимось домогти.
У цей час письменниця пише на „місцеві сюжети”. Так з’явились повісті „Белый бычок”, „Главарь шайки”, „Чудеса в решете” і багато інших. Виходять у світ її збірки „Женщины” та „Свадьбы”. Їх відзначає життєлюбність, добрий український гумор, глибоке знання побуту, традицій.
Після смерті матері в 1981 році Л.О. Вакуловська живе то в Мінську, то в Щорсі. Останні роки вона провела у Щорсі, де і померла 28 серпня 1991 р. Похована на міському кладовищі.
Творчу спадщину письменниці складають 20 книг. Багато повістей і оповідань надруковано в журналах. Вона є автором кіносценаріїв фільмів „Лушка”, „Саша-Сашенька”.
Твори Л.О. Вакуловської друкувались в США, Канаді, Бельгії, Голландії, Угорщині і багатьох інших країнах.
У центральній бібліотеці до ювілею письменниці оформлена виставка „Стежиною до людської совісті”, де представлені матеріали з її архіву та видання творів.
Н.МОКРОСНОП,
директор Щорської ЦБС
Народилася вона у м.Сновськ (нині Щорс) у сім’ї вчителів. Семирічку закінчила в Ізмаїлі, де її застала війна. Була у шкільному винищувальному батальйоні, робила спробу потрапити на фронт. Потім евакуація, закінчення десятирічки, гірничий інститут, переведення в інститут інженерів водного транспорту...
А до Щорса повернулась у 1951 році випускницею театрального інституту ім.Карпенка-Карого, незважаючи на запрошення з театрів Києва та Одеси. Працює керівником драматичного гуртка залізничного клубу. Поставлені під її керівництвом спектаклі „Назар Стодоля”, „Наймичка”, „Сватання на Гончарівці”, „Платон Кречет” та інші з великим успіхом проходили як вдома, так і у Городні, Гомелі, по селах району. Та десь через 3 роки його величність Випадок різко змінив її долю. І ось Воркута, Чукотка, початок журналістської діяльності, висока, з північними, зарплатня, частина якої пересилається матері... Потім Калінінград, перша книга „Перга уходит через сутки”.
Згодом Лідія Олександрівна переїздить з чоловіком, відомим журналістом Сергієм Володимировичем Виноградовим до Мінська. Мінський період її життя був плідним й водночас складним. Лідія Олександрівна, вже член Спілки письменників, була безпідставно звинувачена і попала в „опалу”. Вона їде на рік на Колиму. В результаті поїздки були написані роман „Путевка в „Белую долину”, повість „Романтик” та інші. Все це було згодом опубліковано.
У ці ж роки Л.О. Вакуловська багато співпрацює з московськими часописами. Її твори друкують журнали „Наш современник”, „Знамя”, „Октябрь”, „Москва”, „Работница”.
Через кілька років „мінська історія” затихла. Твори письменниці з’являються у білоруському часописі „Неман”.
У 1974 році тяжко захворіла мати Лідії Олександрівни. Тож вона, майже безвиїзно, у Щорсі жила з нею сім років. Приймає близько до серця все, чим живе її мала батьківщина, її проблеми, у вирішенні яких прагне взяти участь, чимось домогти.
У цей час письменниця пише на „місцеві сюжети”. Так з’явились повісті „Белый бычок”, „Главарь шайки”, „Чудеса в решете” і багато інших. Виходять у світ її збірки „Женщины” та „Свадьбы”. Їх відзначає життєлюбність, добрий український гумор, глибоке знання побуту, традицій.
Після смерті матері в 1981 році Л.О. Вакуловська живе то в Мінську, то в Щорсі. Останні роки вона провела у Щорсі, де і померла 28 серпня 1991 р. Похована на міському кладовищі.
Творчу спадщину письменниці складають 20 книг. Багато повістей і оповідань надруковано в журналах. Вона є автором кіносценаріїв фільмів „Лушка”, „Саша-Сашенька”.
Твори Л.О. Вакуловської друкувались в США, Канаді, Бельгії, Голландії, Угорщині і багатьох інших країнах.
У центральній бібліотеці до ювілею письменниці оформлена виставка „Стежиною до людської совісті”, де представлені матеріали з її архіву та видання творів.
Н.МОКРОСНОП,
директор Щорської ЦБС
Комментариев нет:
Отправить комментарий