… Після закінчення середньої школи здійснилася давня мрія Якова Мельника (ім’я та прізвище змінені – авт.): він став курсантом військового училища. П’ять років армійської науки далися нелегко, але фінал був вартий витрачених зусиль – на урочистій церемонії вручення дипломів новоспечений офіцер ще раз переконався в правильності обраної дороги. І ось - перше місце служби. Вже там він переконався на власні очі, в який глухий кут загнано українське військо. Під прикриттям гасел «скорочення, оптимізації, модернізації та реформування» армію фактично довели до животіння, а офіцерів перетворили на сторожів майна і бойової техніки. Про жоден престиж професії навіть і мова не йшла, особливо – в контексті побутових проблем. До того ж молодий лейтенант відверто гидував прикладом деяких своїх старших колег – жити за рахунок солдатів. Словом, через рік він вже став цивільною людиною… І ось тоді Яків і згадав про легенди, які ходили ще поміж курсантами про чужинецький легіон у Франції. Ця військова одиниця рекрутує всіх бажаючих з цілого світу й платить їм за це доволі непогані гроші. Французькому ж уряду вигідно – у разі бойових дій гинутимуть не свої громадяни, а чужинці.
… Отже, думав недовго: закордонний паспорт з туристичною візою в руки і – курс на Париж, до вербувальної контори. (Її адресу дізнався через Інтернет). Вирушив не сам – з приятелем… На КПП легіонівської контори вартовий відразу зрозумів, навіщо прийшли хлопці й відвів їх, куди треба. Покликали капрала, який знав російську мову (взагалі, зараз до 30% особового складу легіону – це вихідці з країн колишнього соціалістичного табору). Той провів коротку співбесіду й відправив на попередній медогляд. Послухали, як хто дихає, поміряли тиск і скерували до стоматолога. У кого з групи були проблеми із зубами – з ними негайно розпрощалися. Минуло кілька днів. Аби не нудилися без діла, легіонери відправляли гостей прибирати територію, розвантажувати машини з продуктами. Життя так собі – є де спати і що їсти, але очікування – що ж буде далі, трохи дратувало. Нарешті усіх добровольців переправили на південь Франції, на одну з баз легіону. Там вже все було по-серйозному: ґрунтовний огляд лікарів – з аналізами, тести на профпридатність, вивчення рівня фізпідготовки. На звичайному човниковому бігу відсіялося 10% бажаючих служити – не витримали навантаження. Крос бігали (але не як у нас – за скільки подолаєш дистанцію в 3 кілометри, а визначили час – і скільки кілометрів пробіжиш), але французький норматив для бігуна, взутого в кросівки, це просто забавки для нашого військового, що звик бігати в чоботях. Підтягування на поперечині – теж як шкільна вправа: мінімум 4 рази. (Яків «рвонув» 17). Потім була розмова з контррозвідником і – все, сказали – тебе зараховано. Але чесно попередили: за 6 місяців не вивчиш французьку мову – виженемо. Виписали йому посвідчення на ім’я Жака Мулена, і – почалося нове життя. Спочатку були 4 місяці служби в навчальній частині. Жили в кімнатах по чотири солдати. Офіцери забороняли новобранцям розмовляти інакше, ніж по-французьки, якщо хтось замість чіткої відповіді починав «мекати» - вдавалися до жорсткої муштри: додаткові віджимання, біг, могли і по шиї врізати. Дивно, але на декого це діяло і наука швидше йшла в голову. Перша зарплатня складала трохи більше 800 євро на місяць. Згодом зросла на пару сотень. Якщо чергував у вихідні дні - нараховувалася премія. Через кілька років, коли «Жак Мулен» піднявся в чині до єфрейтора – накинули ще двісті. Відчуваючи, що він здатний на більше, українець поступив до капральської школи й успішно її закінчив. З огляду на посаду і принцип «більше служиш – більше отримуєш» його оклад нині складає близько 2300 євро. Потім був період, коли «Жак Мулен» відслужив одну вахту в складі французького контингенту, який дислокувався в Афганістані. І там вже платня збільшилася втричі.
Про легіонерський повсякденний побут можна розповісти багато. В їдальні – найширший вбір страв (зокрема, є шашлик), видається і «винна порція». Перший контракт укладається на п’ять років. Протягом цього періоду не можна заводити сім’ю, дітей, мати автомобіль. Звісна річ, дехто нехтує цими правилами, їх «вираховує» військова поліція, але від неї можна відкупитися. Вихідці з республік колишнього СРСР занесли вірус корупції й вивести його поки що не вдається. Перша відпустка – 20 діб,але з роками вона може збільшитися до 45. У розпорядженні легіону кілька баз відпочинку на Середземномор’ї, де можна провести вільний час «на халяву». Наш земляк з часом знайшов собі друзів – двох з Росії, по одному з Казахстану і Сербії. Така солідарність важила доволі багато, бо, правду кажучи, далеко не все у легіоні робиться згідно зі статутом. Особливо доводиться тяжко неграм - вони не люблять порядку, нехтують дисципліною, погано переносять режим – навіть регулярно митися не хочуть.
До речі, серед чималої кількості білих людей чомусь утвердився стереотип, ніби негри дуже сильні бійці (напевно, це через виступи чорношкірих боксерів). Нічого подібного – у легіоні вони падають від удару не гірше за інших… І що прикметно – саме темношкірі складають основний контингент дизертирів зі служби. Цікавий факт: французи воліють не набирати рекрутів з числа арабів-мусульман. І це при тому, що 10% населення Франції складають мусульмани.
Ні для кого не секрет, що головна принада легіону – гарантована можливість отримати французьке громадянство. Відслужив 5 років – отримав паспорт. (А можеш і раніше). Саме тому після першого контракту демобілізуються до третини легіонерів. Шукають кращого життя у цивільному житті. Але ті, що лишаються, вже не шкодують за свій вибір. Кар’єрне зростання, премії за сумлінну службу. Деякі з українців навіть примудрилися поступити до військових учбових закладів Франції й стати офіцерами. (І це при тому, що французи вельми неохоче беруть на командирські посади чужинців.) У легіоні служити можна, головне – звикнути. А людині з українським військовим досвідом це не так вже й складно. Хоча – інколи муштра все ж таки «зад….є». Стосовно місця служби, то це може бути не лише територія Франції. У французів безліч колоній і напівколоній – в Південній Америці, Африці й навіть у Полінезії (це на Тихому Океані). Якщо легіонер прослужив 15 років, то має право вийти на пенсію (1100 євро). Тож чимало вихідців з України взяли не французьке громадянство, а лише дозвіл на проживання у Франції і мріють повернутися додому, щоб жити на легіонерську виплату. Служба – службою, гроші – грошима, проте серце не обдуриш. У декого поклик рідної землі сильніший за принади навколишнього світу.
Записав Олег
МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий