Святкування Дня незалежності у Щорсі вийшло по-народному простим і щирим. Люди йшли до лісопарку за покликом душі, з гарним настроєм, усвідомлюючи свою приналежність до єдиної української спільноти.
В око відразу впадала просто-таки величезна кількість наших земляків, вбраних у вишиванки. Директор гімназії Олександр Щербина, начальник депо Віталій Зайончковський, підприємець Дмитро Скидан, пенсіонерка Ганна Данильченко з донькою Іриною, тренер спортшколи Роман Грицюк і ще багато учасників та гостей свята були об`єднані тим, що віддали перевагу традиційному національному стилю. І це додало святкуванню незрівняного колориту, створило відчуття того, що генетична пам`ять нашого народу нерозривно єднає минулі й сучасні покоління. Вздовж лісової дороги розташувалася ціла виставкова вулиця. Сільські громади, установи та організації, просто талановиті люди продемонстрували, чим може пишатися Щорсівщина. Неймовірної краси картини Миколи Семака з Гірська немов зависли у повітрі, оригінальні ковані вироби з сучасного «ковальського цеху» Сергія Аніщенка так і просилися до рук, а від воістину творів мистецтва, зроблених місцевими теслями, вишивальницями бісером та дітьми зі станції юних техніків просто не можна було відвести погляд. Гарні, оригінальні, виконані зі смаком – так можна сказати про побачене.
За загальним визнанням наймасштабнішу виставку підготували колективи управління соцзахисту й терцентру. Причому, підійшли до питання творчо, винахідливо. (Саме їм і присудили І місце поміж установ та організацій. Друге місце – у станції юних техніків, третє – у райлікарні, четверте – у музею, п`яте – у Валентини Шпонарської, шосте – у школи «Казка».)
Добряче постаралися на святі делегації з сіл нашого району. Чимало з них об`єднали свої подвір`я і заходилися «гуртом батька бити», чи то б пак – приваблювати гостей. Тур`янський сільський голова Валентин Чепурко особисто доводив переваги старовинного полотняного одягу й особливо – шкіряного взуття, званого постоли. (Мовляв, зручне й екологічно чисте, не пошкодуєте.) А ось хотуничани, окрім частування, пропонували не розслаблятися й трохи позмагатися в перетягуванні канату. Єлінці, як і годиться, продовжують навіть по сьогоднішній день партизанити, натомість бречуки десь розжилися на солом`яного бичка і показали його щорсівчанам. Словом, на подвір`ях було напрочуд цікаво. (Перше місце за рішенням журі дісталося Тур`ї, два других – Петрівці та Тихоновичам, третє – Новим Боровичам.)
Поміж учасників свята й досі буяють спогади про проведені конкурси. Основний з них точився довкола такого продукту як сало, точніше – як його готувати, подавати і їсти. Дегустаторам було доволі складно визначити лідерів у цьому питанні – все було настільки гарним і смачним… Куштуючи кожну страву, доводилося час від часу запивати з`їдене, бо інакше дегустаційна місія могла зупинитися заледве не на початку свого шляху. (Взагалі, якщо прокоментувати все з гумором, то сало – це ніби жир нашої землі.)Врешті-решт було ухвалене рішення: найкраще на салі розуміються в Гірську, Великому Щимелі, Хотуничах та Єліному. Окремої ж розповіді заслуговує книга з Петрівки. Її зробили, звісна річ, із сала. Що в ній було написано – оповідання, вірш чи поему про українську національну кухню – ми вже не дізнаємося ніколи,бо як «аркуші», так і «палітурку» з`їли гості свята. Нічого не лишили. Мало того – взяли собі ще пару страв і навіть домашню самопечену паляницю на додачу. Воно й справді – як же сало їсти без скибки хліба? До речі, вправність петрівецьких жінок так припала до смаку незакомплексованим людям, що вони пообіцяли: наступного року знову обов`язково завітають до їхнього обійстя. Причому в першу чергу… Хоча варто зауважити: не салом єдиним живе наш народ. Петрівецькі господині, окрім усього іншого поставили на стіл ягоду-брусницю, смячани порадували смаженими в`юнами, а біля таці із запеченою в Гірську щукою відвідувачі виставки дуже охоче фотографувалися. По інших подвір`ях теж вистачало смачного і міцного – шинка, юшка, каша, овочі та фрукти, ласощі й оковита – усього було вдосталь.
Логічним контекстом до такого торжества місцевої кулінарної галузі виявився конкурс «Слава щорському дерунчику!» Найкращими кухарями тут виявилися працівники кафе «Вітамінка», кафе «Старий замок», ресторану «Візит» і ВПУЛГ.
Незабутні спогади залишив по собі конкурс «Ожила фотографія». Брався знімок 40, 50, 60-річної давнини й відтворювався в постановці. Найкраще це вдалося представниками села Низківка. (Продавчиня сільмагу за прилавком біля старовинних вагів спокійно наливає з пляшки у чарку щось міцне.)
Словом, того дня все склалося якнайкраще. Музика грала, лунали пісні, костюми танцюристів барвисто миготіли на імпровізованій сцені. Торгівля працювала, поміж дерев розносився шашличний аромат. Для дітей працювали атракціони, а відпочиваючі могли зручно розташуватися в лісі, на лоні природи – благо, погода виявилася сприятливою. Свято вдалося.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото Лариси МАРТИНЕНКО
В око відразу впадала просто-таки величезна кількість наших земляків, вбраних у вишиванки. Директор гімназії Олександр Щербина, начальник депо Віталій Зайончковський, підприємець Дмитро Скидан, пенсіонерка Ганна Данильченко з донькою Іриною, тренер спортшколи Роман Грицюк і ще багато учасників та гостей свята були об`єднані тим, що віддали перевагу традиційному національному стилю. І це додало святкуванню незрівняного колориту, створило відчуття того, що генетична пам`ять нашого народу нерозривно єднає минулі й сучасні покоління. Вздовж лісової дороги розташувалася ціла виставкова вулиця. Сільські громади, установи та організації, просто талановиті люди продемонстрували, чим може пишатися Щорсівщина. Неймовірної краси картини Миколи Семака з Гірська немов зависли у повітрі, оригінальні ковані вироби з сучасного «ковальського цеху» Сергія Аніщенка так і просилися до рук, а від воістину творів мистецтва, зроблених місцевими теслями, вишивальницями бісером та дітьми зі станції юних техніків просто не можна було відвести погляд. Гарні, оригінальні, виконані зі смаком – так можна сказати про побачене.
За загальним визнанням наймасштабнішу виставку підготували колективи управління соцзахисту й терцентру. Причому, підійшли до питання творчо, винахідливо. (Саме їм і присудили І місце поміж установ та організацій. Друге місце – у станції юних техніків, третє – у райлікарні, четверте – у музею, п`яте – у Валентини Шпонарської, шосте – у школи «Казка».)
Добряче постаралися на святі делегації з сіл нашого району. Чимало з них об`єднали свої подвір`я і заходилися «гуртом батька бити», чи то б пак – приваблювати гостей. Тур`янський сільський голова Валентин Чепурко особисто доводив переваги старовинного полотняного одягу й особливо – шкіряного взуття, званого постоли. (Мовляв, зручне й екологічно чисте, не пошкодуєте.) А ось хотуничани, окрім частування, пропонували не розслаблятися й трохи позмагатися в перетягуванні канату. Єлінці, як і годиться, продовжують навіть по сьогоднішній день партизанити, натомість бречуки десь розжилися на солом`яного бичка і показали його щорсівчанам. Словом, на подвір`ях було напрочуд цікаво. (Перше місце за рішенням журі дісталося Тур`ї, два других – Петрівці та Тихоновичам, третє – Новим Боровичам.)
Поміж учасників свята й досі буяють спогади про проведені конкурси. Основний з них точився довкола такого продукту як сало, точніше – як його готувати, подавати і їсти. Дегустаторам було доволі складно визначити лідерів у цьому питанні – все було настільки гарним і смачним… Куштуючи кожну страву, доводилося час від часу запивати з`їдене, бо інакше дегустаційна місія могла зупинитися заледве не на початку свого шляху. (Взагалі, якщо прокоментувати все з гумором, то сало – це ніби жир нашої землі.)Врешті-решт було ухвалене рішення: найкраще на салі розуміються в Гірську, Великому Щимелі, Хотуничах та Єліному. Окремої ж розповіді заслуговує книга з Петрівки. Її зробили, звісна річ, із сала. Що в ній було написано – оповідання, вірш чи поему про українську національну кухню – ми вже не дізнаємося ніколи,бо як «аркуші», так і «палітурку» з`їли гості свята. Нічого не лишили. Мало того – взяли собі ще пару страв і навіть домашню самопечену паляницю на додачу. Воно й справді – як же сало їсти без скибки хліба? До речі, вправність петрівецьких жінок так припала до смаку незакомплексованим людям, що вони пообіцяли: наступного року знову обов`язково завітають до їхнього обійстя. Причому в першу чергу… Хоча варто зауважити: не салом єдиним живе наш народ. Петрівецькі господині, окрім усього іншого поставили на стіл ягоду-брусницю, смячани порадували смаженими в`юнами, а біля таці із запеченою в Гірську щукою відвідувачі виставки дуже охоче фотографувалися. По інших подвір`ях теж вистачало смачного і міцного – шинка, юшка, каша, овочі та фрукти, ласощі й оковита – усього було вдосталь.
Логічним контекстом до такого торжества місцевої кулінарної галузі виявився конкурс «Слава щорському дерунчику!» Найкращими кухарями тут виявилися працівники кафе «Вітамінка», кафе «Старий замок», ресторану «Візит» і ВПУЛГ.
Незабутні спогади залишив по собі конкурс «Ожила фотографія». Брався знімок 40, 50, 60-річної давнини й відтворювався в постановці. Найкраще це вдалося представниками села Низківка. (Продавчиня сільмагу за прилавком біля старовинних вагів спокійно наливає з пляшки у чарку щось міцне.)
Словом, того дня все склалося якнайкраще. Музика грала, лунали пісні, костюми танцюристів барвисто миготіли на імпровізованій сцені. Торгівля працювала, поміж дерев розносився шашличний аромат. Для дітей працювали атракціони, а відпочиваючі могли зручно розташуватися в лісі, на лоні природи – благо, погода виявилася сприятливою. Свято вдалося.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Фото Лариси МАРТИНЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий