Життя на місці не стоїть. Протягом останнього року в Щорсі зроблено чимало: нарешті розпочалося наведення порядку на вулицях нашого міста, запроваджено новий порядок збору побутових відходів, поступово ремонтується асфальтне покриття доріг, триває робота над проектами з покращення благоустрою міста, на належному рівні проведено ряд культурно-розважальних заходів.
Однак останнім часом від деяких мешканців міста на адресу міськради почали надходити претензії стосовно ніби-то розвалу гідропарку. Могло навіть скластися враження, наче в Щорсі це єдиний негаразд, гідний уваги. Директорка гідропарку Г.Ісаченко доклала багато зусиль, аби збурити громадську думку (в тому числі й через газети). А минулого тижня вона «вилила» чергову порцію бруду в бік міського керівництва. Чимало жителів міста звернулося після цієї публікації до мене з пропозицією прокоментувати ситуацію.
Г.Ісаченко стверджує, що я розпочав свою діяльність на посаді мера у червні 2012 року з реорганізації гідропарку, але це не відповідає дійсності. Рішення про реорганізацію було ухвалене ще 12 березня 2012 року депутатами на сесії міськради, виходячи з того, що у 2011 році утримання гідропарку обійшлося міському бюджету в 130 тисяч гривень (надалі, у 2012-му – вже більш, ніж у 160 тисяч). Директор Г.Ісаченко жодного(!) разу не звітувала про результати своєї фінансово-господарської діяльності. Разом з тим у попередні роки вона неодноразово ставила питання про надбавку до заробітної плати (яка, до речі, більша, ніж у вчителя, лікаря чи працівника культури). До того ж у штаті гідропарку значилися родичі директорки. Звісно, втрачати таке крісло вона не хотіла.
Усі розуміли, що надалі так тривати не може і в серпні 2012 року депутатами міськради було ухвалено чергове рішення: припинити діяльність комунальної організації «Міський парк культури і відпочинку» й створити натомість комунальне підприємство, яке б могло не брати гроші з бюджету, а навпаки – працювати на засадах самофінансування. А керівник - на умовах трудового контракту, який Г.Ісаченко відмовилася підписати. У суді вона спробувала оскаржити рішення сесії міськради, але справу програла. Тоді «зайшла з іншого боку»: оскаржила винесення доган і звільнення з роботи. Тут їй пощастило більше: у мене та окремих моїх підлеглих немає хитрого бюрократичного досвіду й ми допустилися неточностей у процедурі оформлення відповідних наказів. Тож суд у даному випадку став на бік позивачки і поновив її на роботі. Щоправда, поняття «робота» у Г.Ісаченко зводиться передовсім до прохання виплачувати дотацію. Однак гроші треба звідкись узяти – це знають всі. Якщо раніше заради гідропарку частково знімалися кошти з видатків на дитяче харчування в садках, то нині я такий варіант відкинув.
У претензіях до мене Г.Ісаченко не шкодує епітетів: «не вистачило тями», «зухвалий, недолугий керівник» тощо. У своїй же відповіді я не хочу опускатися до рівня цієї громадянки. Річ у тім, що ще влітку 2011 року Г.Ісаченко була засуджена районним судом за хабарництво. Схема її злочинного вчинку виглядала так: одного чоловіка в суді притягнули до відповідальності за порушення правил дорожнього руху, покарали громадськими роботами й направили до гідропарку – відпрацьовувати. Але там директорка запропонувала інше: замість роботи на благоустрої гідропарку – покласти кількасот гривень і бути вільним. Все ніби й добре, але на заваді цій оборудці стали правоохоронці. Операцію провели «за канонами жанру»: мічені купюри хабарниця поклала в особистий гаманець, а тут у кабінет і навідалися співробітники міліції. Г.Ісаченко написала явку з повинною, справа потрапила до суду. У вироку зазначалося: визнати її винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 ККУ, оштрафувати на 12700 грн. і позбавити права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік. Але суддя, зваживши на ряд факторів, звільнив її від відбуття покарання через амністію. (Зобов’язав лише сплатити 1238 грн. за проведення судово-хімічних експертиз). З огляду на вищенаведене всі подальші розмови Г.Ісаченко про її «честь, гідність та ділову репутацію» виглядають відверто непереконливо. Тим більше, що поміж щорсівчан і досі ходять розмови про тодішню «діяльність» директора гідропарку в сфері проведення «громадських робіт».
Г. Ісаченко написала, що з міської скарбниці виділяються гроші на облаштування пляжу – це неправда. Бо з бюджетних коштів на пляж не витрачено жодної копійки. Навпаки – це місце відпочинку є прикладом того, коли лише за рахунок внесків спонсорів і особистої трудоучасті небайдужих щорсівчан вдалося зробити хорошу справу. Справу, цілком гідну для наслідування. Стосовно подальшої долі гідропарку, то в міськраді, після оформлення відповідних документів, розглядається варіант передати в користування цей об’єкт приватним підприємцям (на конкурентних засадах) з метою організації розважального комплексу для дітей та дорослих. Таким чином місце дозвілля буде благоустроєне, але міський бюджет не втрачатиме гроші через потребу виділяти дотації. До речі, подібним чином вже роблять у Бахмачі та інших райцентрах.
Наостанок хочу запевнити своїх виборців, що завжди лишатимуся відкритим для конструктивної критики. Кожного, хто хоче щось підказати в роботі, вислухаю обов’язково. Проте є один нюанс. Нещодавно депутат райради від села Сновське В.Г. Кузьменко публічно дорікнув, що Роман Зуб «розвалив гідропарк і не виконує передвиборну програму». Спочатку мені подумалося: може, й дійсно без проблем живуть мешканці Сновського, де вже заасфальтовані вулиці, прибрані смітники, забезпечені всім неохідним бюджетні заклади, бо їхній депутат свою енергію та увагу спрямував на місто? Натомість з’ясувалося, що, мешкаючи в Щорсі, В.Г. Кузьменко… досі так і не уклав угоду з міською житлово-експлуатаційною дільницею (ЖЕД) на вивіз свого побутового сміття. Воно й зрозуміло: говорити про порядок набагато легше і приємніше, ніж цей порядок підтримувати.
Закиди Г.Ісаченко про мої поїздки за кордон та по Україні за рахунок міського бюджету не відповідають дійсності, про що вона, як депутат і член постійної комісії з питань бюджету, добре знає. Ці поїздки фінансуються за програмою розширення зв’язків з Євросоюзом та навчання мерів міст районного підпорядкування, а також частково і за мої власні кошти. Підсумовуючи свою оповідь, зауважу: попри всілякі претензії і перепони наш караван йде до поставленої мети. Я та мої однодумці зробимо все можливе для розвитку рідної громади, і Щорс дійсно стане містом, яким пишатимуться всі його мешканці. Свою ж передвиборну програму добре пам’ятаю, бо її текст постійно знаходиться в моєму кабінеті в якості нагадування про обов’язок перед людьми.
Роман ЗУБ,
міський голова
Однак останнім часом від деяких мешканців міста на адресу міськради почали надходити претензії стосовно ніби-то розвалу гідропарку. Могло навіть скластися враження, наче в Щорсі це єдиний негаразд, гідний уваги. Директорка гідропарку Г.Ісаченко доклала багато зусиль, аби збурити громадську думку (в тому числі й через газети). А минулого тижня вона «вилила» чергову порцію бруду в бік міського керівництва. Чимало жителів міста звернулося після цієї публікації до мене з пропозицією прокоментувати ситуацію.
Г.Ісаченко стверджує, що я розпочав свою діяльність на посаді мера у червні 2012 року з реорганізації гідропарку, але це не відповідає дійсності. Рішення про реорганізацію було ухвалене ще 12 березня 2012 року депутатами на сесії міськради, виходячи з того, що у 2011 році утримання гідропарку обійшлося міському бюджету в 130 тисяч гривень (надалі, у 2012-му – вже більш, ніж у 160 тисяч). Директор Г.Ісаченко жодного(!) разу не звітувала про результати своєї фінансово-господарської діяльності. Разом з тим у попередні роки вона неодноразово ставила питання про надбавку до заробітної плати (яка, до речі, більша, ніж у вчителя, лікаря чи працівника культури). До того ж у штаті гідропарку значилися родичі директорки. Звісно, втрачати таке крісло вона не хотіла.
Усі розуміли, що надалі так тривати не може і в серпні 2012 року депутатами міськради було ухвалено чергове рішення: припинити діяльність комунальної організації «Міський парк культури і відпочинку» й створити натомість комунальне підприємство, яке б могло не брати гроші з бюджету, а навпаки – працювати на засадах самофінансування. А керівник - на умовах трудового контракту, який Г.Ісаченко відмовилася підписати. У суді вона спробувала оскаржити рішення сесії міськради, але справу програла. Тоді «зайшла з іншого боку»: оскаржила винесення доган і звільнення з роботи. Тут їй пощастило більше: у мене та окремих моїх підлеглих немає хитрого бюрократичного досвіду й ми допустилися неточностей у процедурі оформлення відповідних наказів. Тож суд у даному випадку став на бік позивачки і поновив її на роботі. Щоправда, поняття «робота» у Г.Ісаченко зводиться передовсім до прохання виплачувати дотацію. Однак гроші треба звідкись узяти – це знають всі. Якщо раніше заради гідропарку частково знімалися кошти з видатків на дитяче харчування в садках, то нині я такий варіант відкинув.
У претензіях до мене Г.Ісаченко не шкодує епітетів: «не вистачило тями», «зухвалий, недолугий керівник» тощо. У своїй же відповіді я не хочу опускатися до рівня цієї громадянки. Річ у тім, що ще влітку 2011 року Г.Ісаченко була засуджена районним судом за хабарництво. Схема її злочинного вчинку виглядала так: одного чоловіка в суді притягнули до відповідальності за порушення правил дорожнього руху, покарали громадськими роботами й направили до гідропарку – відпрацьовувати. Але там директорка запропонувала інше: замість роботи на благоустрої гідропарку – покласти кількасот гривень і бути вільним. Все ніби й добре, але на заваді цій оборудці стали правоохоронці. Операцію провели «за канонами жанру»: мічені купюри хабарниця поклала в особистий гаманець, а тут у кабінет і навідалися співробітники міліції. Г.Ісаченко написала явку з повинною, справа потрапила до суду. У вироку зазначалося: визнати її винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 ККУ, оштрафувати на 12700 грн. і позбавити права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 1 рік. Але суддя, зваживши на ряд факторів, звільнив її від відбуття покарання через амністію. (Зобов’язав лише сплатити 1238 грн. за проведення судово-хімічних експертиз). З огляду на вищенаведене всі подальші розмови Г.Ісаченко про її «честь, гідність та ділову репутацію» виглядають відверто непереконливо. Тим більше, що поміж щорсівчан і досі ходять розмови про тодішню «діяльність» директора гідропарку в сфері проведення «громадських робіт».
Г. Ісаченко написала, що з міської скарбниці виділяються гроші на облаштування пляжу – це неправда. Бо з бюджетних коштів на пляж не витрачено жодної копійки. Навпаки – це місце відпочинку є прикладом того, коли лише за рахунок внесків спонсорів і особистої трудоучасті небайдужих щорсівчан вдалося зробити хорошу справу. Справу, цілком гідну для наслідування. Стосовно подальшої долі гідропарку, то в міськраді, після оформлення відповідних документів, розглядається варіант передати в користування цей об’єкт приватним підприємцям (на конкурентних засадах) з метою організації розважального комплексу для дітей та дорослих. Таким чином місце дозвілля буде благоустроєне, але міський бюджет не втрачатиме гроші через потребу виділяти дотації. До речі, подібним чином вже роблять у Бахмачі та інших райцентрах.
Наостанок хочу запевнити своїх виборців, що завжди лишатимуся відкритим для конструктивної критики. Кожного, хто хоче щось підказати в роботі, вислухаю обов’язково. Проте є один нюанс. Нещодавно депутат райради від села Сновське В.Г. Кузьменко публічно дорікнув, що Роман Зуб «розвалив гідропарк і не виконує передвиборну програму». Спочатку мені подумалося: може, й дійсно без проблем живуть мешканці Сновського, де вже заасфальтовані вулиці, прибрані смітники, забезпечені всім неохідним бюджетні заклади, бо їхній депутат свою енергію та увагу спрямував на місто? Натомість з’ясувалося, що, мешкаючи в Щорсі, В.Г. Кузьменко… досі так і не уклав угоду з міською житлово-експлуатаційною дільницею (ЖЕД) на вивіз свого побутового сміття. Воно й зрозуміло: говорити про порядок набагато легше і приємніше, ніж цей порядок підтримувати.
Закиди Г.Ісаченко про мої поїздки за кордон та по Україні за рахунок міського бюджету не відповідають дійсності, про що вона, як депутат і член постійної комісії з питань бюджету, добре знає. Ці поїздки фінансуються за програмою розширення зв’язків з Євросоюзом та навчання мерів міст районного підпорядкування, а також частково і за мої власні кошти. Підсумовуючи свою оповідь, зауважу: попри всілякі претензії і перепони наш караван йде до поставленої мети. Я та мої однодумці зробимо все можливе для розвитку рідної громади, і Щорс дійсно стане містом, яким пишатимуться всі його мешканці. Свою ж передвиборну програму добре пам’ятаю, бо її текст постійно знаходиться в моєму кабінеті в якості нагадування про обов’язок перед людьми.
Роман ЗУБ,
міський голова
Комментариев нет:
Отправить комментарий