Цього літа зразковий хореографічний колектив «Ягідки» вже втретє взяв участь у щорічному концертному турі юних українських митців містами східної Франції. Наші танцюристи запропонували тамтешній пу
бліці програму з шести нових номерів. Усі вони були тепло сприйняті глядачами й заслужили на щирі прояви уваги та визнання.
Проведені десять концертів наочно підтвердили: інтерес до традиційного народного танцю залишається високим, а благодійна асоціація Люба Лор’ Україна гідно впоралася з роллю організатора туру.
За кордон відправилися 12 дітей зі Щорса на чолі з художнім керівником С.М. Горбатович. Жили вони у французьких сім’ях. Гостинними господарями були звичайні й напрочуд добрі люди – фермери, вчителі, пенсіонери тощо. Наші юні земляки виявилися настільки комунікабельними, що вже по кількох днях почувалися в новому оточенні цілком природньо. А сприяли цьому доброзичлива атмосфера й невимушене спілкування з французами. Кожна приймаюча родина запам’яталася чимось особливим. Скажімо, Єлизаветі Куликівській пощастило побувати з господарями на Середземному морі, Денису Масленку – випала нагода відвідати весілля. З’ясувалося також, що мати 57-річної жінки на ім’я Маліка, в якої жила Єлизавета Куликівська, українка. Й через це вона намагалася вивчити хоч декілька слів українською мовою, таким чином шануючи свій родовід.
Як і в попередні роки, асоціація Люба Лор’ Україна подбала про різноманітну пізнавальну й розважальну програму. Звісна річ, був візит у Париж. (До речі, існує міф, ніби французьку столицю найкраще оглядати з Ейфелевої вежі. Насправді це не так. Чудовий краєвид відкривається з пагорба Монмартр, на якому ще понад сто років тому було збудовано величний собор Серця Ісусового. Саме туди й нанесли візит цього разу щорсівчани).
Отже, яка вона, сучасна Франція? Дізнатися про це гості з України змогли у різних куточках країни. Вони відвідали кондитерську фабрику (з безкоштовною дегустацією ласощів), рибне господарство, де розводять форель, завод з виробництва скляного посуду. Окремої згадки заслуговує візит до гончарного майстра, з-під рук якого виходять дивовижно витончені й дуже гарні дрібнички – від посуду до статуеток. А Катя Зенченко навіть отримала можливість виготовити глиняну вазу, сидячи за гончарним колом. Пізнавальною виявилася поїздка до музею, розташованого в приміщенні школи, де колись навчався Наполеон Бонапарт. Взагалі, історико-архітектурний спадок Франції можна вивчати роками й цікавість до цієї теми не зникне.
Принагідно слід згадати один випадок, який до певної міри характеризує внутрішні якості французького суспільства. Торік в одному з міст, де колектив «Ягідки» представив танець «Чорноморочка», щорсівчанин загубив моряцький ремінь від костюма. І ось вже цього року наші танцюристи знову опинилися в тому ж концертному залі, але з іншою програмою. С.М. Горбатович у вільну хвилину пройшлася приміщеннями, роздивляючись довкола, і – диво: на підвіконні лежав ремінь! Хтось його знайшов, але не поцупив і не викинув, а поклав на видному місці, аби господар колись міг знайти свою річ…
Як завжди, вельми свіжих вражень «Ягідки» набралися під час походу в гори та відвідин озера. Саме там було вирішено відзначити день народження відразу трьох щорсівчан. Зварили на природі борщ, приготували по-нашому картоплю. Все було, як удома, і діти відчули себе безмежно щасливими…
Танцюристи зі Щорса побували також у «Форті авантюр» - спортивно-розважальному комплексі, помилувалися розкішними краєвидами долини річки Райн (з їх неодмінними атрибутами – величезними виноградниками). Взагалі, юні українці постійно відчували увагу з боку французьких друзів, які завбачливо подбали про їхнє змістовне дозвілля.
Своїми враженнями від півторамісячного перебування у Франції поділилася Оксана Скотаренко, яка вже третій раз поспіль у складі колективу «Ягідки» стала учасницею концертного туру. Їй – 16 років, з яких 13 вона займається хореографією. Виступала на сценах Німеччини, Чехії, Білорусі. Окрім танців, захоплюється бісероплетінням і тістопластикою.
- Якщо чесно, я з дитинства мріяла побачити Париж і піднятися на Ейфелеву вежу. Тож що може бути кращим, ніж здійснення мрій? Поза тим для нашої групи поїздка до Франції була ніби серйозним екзаменом, адже тамтешня публіка дуже вибаглива. Усі шість підготованих нами хореографічних композицій вважалися однаково важливими. З них варто виокремити хіба що п’ятихвилинний танець «Гуляння» - він був довгим, зі складними елементами, але ми виконали його як на одному подиху.
Загалом з кожним роком перебування на французькій землі стає все цікавішим, але разом з тим приходить і краще усвідомлення того величезного обсягу роботи, який виконується нашими тамтешніми друзями для організації концертного туру. Ми більше дізнаємося про культуру і звичаї французів. Зворушливо виглядає, як вони приймають нас, ніби своїх дітей. Я другий рік оселялася в котеджі пенсіонерки Крістіани Шатільєн. (У неї вдома теж живе, як і в мене, черепаха). Ми їздили на екскурсії, разом готували пиріжки з суницею, малиною та смородиною. Вона покликала своїх онуків – 14-річну Осіан й 11-річного Отоні, які склали мені компанію. З ними я ходила на футбол і баскетбол, розмовляла з однолітками. (Серед іншого вони навіть завчили декілька слів українською мовою). У нас виявилося достатньо спільних інтересів, зокрема – спілкування через Інтернет у соціальних мережах facebook і Вконтакте.
Стосовно французької мови, то, за власним визнанням Оксани, вона хоче оволодіти нею краще. Починала позаминулого року з короткого навчання в Щорсі й словника в багажі. Потім підійшла до справи більш серйозно: у нашому місті клопотами асоціації Люба Лор’Україна були організовані курси французької, які вела викладачка з Чернігова Н.П. Бичек, відвідуючи які, вдалося добряче «підтягнутися» в цьому предметі. І, звісна річ, практика у Франції теж додала чимало. Хоча мовні здібності в кожної людини суто індивідуальні. Кажуть, ось Даша Раковець з «Ягідок» хапала французьку легко, на льоту…»
На запитання, що подарувала на згадку Крістіані Шатільєн, Оксана Скотаренко відповіла: «Сувеніри з українським колоритом. А ще їй сподобалися цукерки «Вечірній Київ»… Додому ж я привезла різні речі – передовсім для своєї п’ятирічної племінниці. Для цього довелося побувати в магазинах на розпродажах».
Підсумовуючи свою розповідь, Оксана зауважила: «Франція – це така країна, яку треба обов’язково відвідати знову. Тож як випаде нагода – я неодмінно згадаю увесь свій словниковий запас французької мови й без вагань вирушу в дорогу».
Олег МІРОШНИЧЕНКО
бліці програму з шести нових номерів. Усі вони були тепло сприйняті глядачами й заслужили на щирі прояви уваги та визнання.Проведені десять концертів наочно підтвердили: інтерес до традиційного народного танцю залишається високим, а благодійна асоціація Люба Лор’ Україна гідно впоралася з роллю організатора туру.
За кордон відправилися 12 дітей зі Щорса на чолі з художнім керівником С.М. Горбатович. Жили вони у французьких сім’ях. Гостинними господарями були звичайні й напрочуд добрі люди – фермери, вчителі, пенсіонери тощо. Наші юні земляки виявилися настільки комунікабельними, що вже по кількох днях почувалися в новому оточенні цілком природньо. А сприяли цьому доброзичлива атмосфера й невимушене спілкування з французами. Кожна приймаюча родина запам’яталася чимось особливим. Скажімо, Єлизаветі Куликівській пощастило побувати з господарями на Середземному морі, Денису Масленку – випала нагода відвідати весілля. З’ясувалося також, що мати 57-річної жінки на ім’я Маліка, в якої жила Єлизавета Куликівська, українка. Й через це вона намагалася вивчити хоч декілька слів українською мовою, таким чином шануючи свій родовід.
Як і в попередні роки, асоціація Люба Лор’ Україна подбала про різноманітну пізнавальну й розважальну програму. Звісна річ, був візит у Париж. (До речі, існує міф, ніби французьку столицю найкраще оглядати з Ейфелевої вежі. Насправді це не так. Чудовий краєвид відкривається з пагорба Монмартр, на якому ще понад сто років тому було збудовано величний собор Серця Ісусового. Саме туди й нанесли візит цього разу щорсівчани).
Отже, яка вона, сучасна Франція? Дізнатися про це гості з України змогли у різних куточках країни. Вони відвідали кондитерську фабрику (з безкоштовною дегустацією ласощів), рибне господарство, де розводять форель, завод з виробництва скляного посуду. Окремої згадки заслуговує візит до гончарного майстра, з-під рук якого виходять дивовижно витончені й дуже гарні дрібнички – від посуду до статуеток. А Катя Зенченко навіть отримала можливість виготовити глиняну вазу, сидячи за гончарним колом. Пізнавальною виявилася поїздка до музею, розташованого в приміщенні школи, де колись навчався Наполеон Бонапарт. Взагалі, історико-архітектурний спадок Франції можна вивчати роками й цікавість до цієї теми не зникне.
Принагідно слід згадати один випадок, який до певної міри характеризує внутрішні якості французького суспільства. Торік в одному з міст, де колектив «Ягідки» представив танець «Чорноморочка», щорсівчанин загубив моряцький ремінь від костюма. І ось вже цього року наші танцюристи знову опинилися в тому ж концертному залі, але з іншою програмою. С.М. Горбатович у вільну хвилину пройшлася приміщеннями, роздивляючись довкола, і – диво: на підвіконні лежав ремінь! Хтось його знайшов, але не поцупив і не викинув, а поклав на видному місці, аби господар колись міг знайти свою річ…
Як завжди, вельми свіжих вражень «Ягідки» набралися під час походу в гори та відвідин озера. Саме там було вирішено відзначити день народження відразу трьох щорсівчан. Зварили на природі борщ, приготували по-нашому картоплю. Все було, як удома, і діти відчули себе безмежно щасливими…
Танцюристи зі Щорса побували також у «Форті авантюр» - спортивно-розважальному комплексі, помилувалися розкішними краєвидами долини річки Райн (з їх неодмінними атрибутами – величезними виноградниками). Взагалі, юні українці постійно відчували увагу з боку французьких друзів, які завбачливо подбали про їхнє змістовне дозвілля.
Своїми враженнями від півторамісячного перебування у Франції поділилася Оксана Скотаренко, яка вже третій раз поспіль у складі колективу «Ягідки» стала учасницею концертного туру. Їй – 16 років, з яких 13 вона займається хореографією. Виступала на сценах Німеччини, Чехії, Білорусі. Окрім танців, захоплюється бісероплетінням і тістопластикою.
- Якщо чесно, я з дитинства мріяла побачити Париж і піднятися на Ейфелеву вежу. Тож що може бути кращим, ніж здійснення мрій? Поза тим для нашої групи поїздка до Франції була ніби серйозним екзаменом, адже тамтешня публіка дуже вибаглива. Усі шість підготованих нами хореографічних композицій вважалися однаково важливими. З них варто виокремити хіба що п’ятихвилинний танець «Гуляння» - він був довгим, зі складними елементами, але ми виконали його як на одному подиху.
Загалом з кожним роком перебування на французькій землі стає все цікавішим, але разом з тим приходить і краще усвідомлення того величезного обсягу роботи, який виконується нашими тамтешніми друзями для організації концертного туру. Ми більше дізнаємося про культуру і звичаї французів. Зворушливо виглядає, як вони приймають нас, ніби своїх дітей. Я другий рік оселялася в котеджі пенсіонерки Крістіани Шатільєн. (У неї вдома теж живе, як і в мене, черепаха). Ми їздили на екскурсії, разом готували пиріжки з суницею, малиною та смородиною. Вона покликала своїх онуків – 14-річну Осіан й 11-річного Отоні, які склали мені компанію. З ними я ходила на футбол і баскетбол, розмовляла з однолітками. (Серед іншого вони навіть завчили декілька слів українською мовою). У нас виявилося достатньо спільних інтересів, зокрема – спілкування через Інтернет у соціальних мережах facebook і Вконтакте.
Стосовно французької мови, то, за власним визнанням Оксани, вона хоче оволодіти нею краще. Починала позаминулого року з короткого навчання в Щорсі й словника в багажі. Потім підійшла до справи більш серйозно: у нашому місті клопотами асоціації Люба Лор’Україна були організовані курси французької, які вела викладачка з Чернігова Н.П. Бичек, відвідуючи які, вдалося добряче «підтягнутися» в цьому предметі. І, звісна річ, практика у Франції теж додала чимало. Хоча мовні здібності в кожної людини суто індивідуальні. Кажуть, ось Даша Раковець з «Ягідок» хапала французьку легко, на льоту…»
На запитання, що подарувала на згадку Крістіані Шатільєн, Оксана Скотаренко відповіла: «Сувеніри з українським колоритом. А ще їй сподобалися цукерки «Вечірній Київ»… Додому ж я привезла різні речі – передовсім для своєї п’ятирічної племінниці. Для цього довелося побувати в магазинах на розпродажах».
Підсумовуючи свою розповідь, Оксана зауважила: «Франція – це така країна, яку треба обов’язково відвідати знову. Тож як випаде нагода – я неодмінно згадаю увесь свій словниковий запас французької мови й без вагань вирушу в дорогу».
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий