На все воля Божа. Ще три місяці тому правління Януковича здавалосяся всевладним і міцним, як ніколи. Його команда тримала громадян України у покорі й насолоджувалася своїм становищем. Про власне державні справи ніхто не турбувався: зовнішній борг країни за кілька останніх років зріс практично удвічі, золотовалютні запаси Національного банку катастрофічно зменшилися, внутрішня фінансова система опинилася в стані колапсу, бюджетні платежі «заморозило» на десятки мільярдів гривень. Борги із зарплат вчителям, лікарям і навіть
держслужбовцям, затримка деяких соціальних виплат – ось що стало реаліями сьогодення. Державна скарбниця була майже порожньою. Тотальна корупція, «дерибан» бюджету, свавілля високопосадовців перейшли до категорії звичних явищ. Цензура в засобах масової інформації, залякування й тиск на політичних опонентів – теж.
Схоже, Янукович не вважав Україну своєю Батьківщиною, вона була для нього радше територією, за рахунок якої він жив. Йому фактично вдалося встановити систему внутрішньої облоги, а збір хабарів і розтягування бюджетних коштів виглядали як накладання контрибуції на населення захопленої країни. Головне ж, що по відношенню до народу застосовувалася політика неправди, елементарна людська гідність принижувалася демонстративно і безсовісно. Регіонали та їхні союзники-комуністи вважали себе господарями України на довгі часи.
Події тримісячної давнини розгорталися поступово. Спочатку людей та журналістів били й калічили, потім почали викрадати, катувати, вбивати, палити машини та інше їхнє майно. Надалі дійшло до розстрілів протестувальників. І робилося все на фоні телевізійних виступів Януковича із запевненнями про мир, налаштованість на діалог та злагоду. Апофеозом терору стали події минулого тижня, коли по протестувальниках силовики відкрити вогонь з автоматів та снайперських гвинтівок. Вбито майже сто людей, сотні поранено – ось наслідок спроби розігнати Євромайдан у Києві. Врешті-решт Янукович тікає, ховається, у відеозверненні по телебаченню забуває про українську мову, чим ніби підтверджує, що для нього українці – чужі… А народ тим часом ходить на екскурсії до його маєтку в Межигір’ї. (До речі, дехто з мешканців Щорсівщини теж там побували й повернулися звідти під великим враженням, адже бачити все по телевізору й на власні очі - це різні речі.) Неймовірна розкіш, хизування скарбами, явна відірваність від народу – саме цим запам’ятається кожному «хатинка» колишнього президента.
Окремої згадки заслуговує роль простого народу в цих процесах. Євромайдан об’єднав на барикадах вихідців з усіх без винятку областей України. Були там і люди зі Щорсівщини. Підприємці й безробітні, водії й інтелігенція, навіть священик УПЦКП – отець Андрій. Кожен у міру сил та можливостей наближав перемогу революції. Хтось стояв на передній лінії оборони, хтось брав участь у пікетах, хтось – обладнував позиції. Всі без винятку майданівці демонстрували неймовірну силу духу. Їх не лякала перспектива бути вбитим або ув’язненим на десяток років. Любов до України і свободи робила всіх сильним, а згуртованість давала упевненість у перемозі. Навіть смерть не могла зупинити їх… Українці – чудовий народ, ним можна пишатися. І це – на фоні того, що спеціально розповсюджувалися неправдиві чутки, ніби на Євромайдані платять гроші, що «якісь американці впливають на ситуацію». Таким недоброзичливцям можна відповісти словами Тараса Шевченка. Колись йому заявили, що козаки та гайдамаки є злочинцями. На що він відповів поетичним словом: «Брешеш, кате-людоморе, за святую правду й волю розбійник не стане…»
У мирний час загинуло більше сотні наших співгромадян. Вони віддали своє життя за нас, тому це означає, що ми живемо замість них і повинні зробити те, що вони не встигли. Вічна їм пам’ять - Небесній сотні борців за Україну. Земля, полита їхньою кров’ю, завжди нагадуватиме про величний подвиг… Народ не здолати. Україна була, є і буде. З нами Бог!
держслужбовцям, затримка деяких соціальних виплат – ось що стало реаліями сьогодення. Державна скарбниця була майже порожньою. Тотальна корупція, «дерибан» бюджету, свавілля високопосадовців перейшли до категорії звичних явищ. Цензура в засобах масової інформації, залякування й тиск на політичних опонентів – теж.
Схоже, Янукович не вважав Україну своєю Батьківщиною, вона була для нього радше територією, за рахунок якої він жив. Йому фактично вдалося встановити систему внутрішньої облоги, а збір хабарів і розтягування бюджетних коштів виглядали як накладання контрибуції на населення захопленої країни. Головне ж, що по відношенню до народу застосовувалася політика неправди, елементарна людська гідність принижувалася демонстративно і безсовісно. Регіонали та їхні союзники-комуністи вважали себе господарями України на довгі часи.
Події тримісячної давнини розгорталися поступово. Спочатку людей та журналістів били й калічили, потім почали викрадати, катувати, вбивати, палити машини та інше їхнє майно. Надалі дійшло до розстрілів протестувальників. І робилося все на фоні телевізійних виступів Януковича із запевненнями про мир, налаштованість на діалог та злагоду. Апофеозом терору стали події минулого тижня, коли по протестувальниках силовики відкрити вогонь з автоматів та снайперських гвинтівок. Вбито майже сто людей, сотні поранено – ось наслідок спроби розігнати Євромайдан у Києві. Врешті-решт Янукович тікає, ховається, у відеозверненні по телебаченню забуває про українську мову, чим ніби підтверджує, що для нього українці – чужі… А народ тим часом ходить на екскурсії до його маєтку в Межигір’ї. (До речі, дехто з мешканців Щорсівщини теж там побували й повернулися звідти під великим враженням, адже бачити все по телевізору й на власні очі - це різні речі.) Неймовірна розкіш, хизування скарбами, явна відірваність від народу – саме цим запам’ятається кожному «хатинка» колишнього президента.
Окремої згадки заслуговує роль простого народу в цих процесах. Євромайдан об’єднав на барикадах вихідців з усіх без винятку областей України. Були там і люди зі Щорсівщини. Підприємці й безробітні, водії й інтелігенція, навіть священик УПЦКП – отець Андрій. Кожен у міру сил та можливостей наближав перемогу революції. Хтось стояв на передній лінії оборони, хтось брав участь у пікетах, хтось – обладнував позиції. Всі без винятку майданівці демонстрували неймовірну силу духу. Їх не лякала перспектива бути вбитим або ув’язненим на десяток років. Любов до України і свободи робила всіх сильним, а згуртованість давала упевненість у перемозі. Навіть смерть не могла зупинити їх… Українці – чудовий народ, ним можна пишатися. І це – на фоні того, що спеціально розповсюджувалися неправдиві чутки, ніби на Євромайдані платять гроші, що «якісь американці впливають на ситуацію». Таким недоброзичливцям можна відповісти словами Тараса Шевченка. Колись йому заявили, що козаки та гайдамаки є злочинцями. На що він відповів поетичним словом: «Брешеш, кате-людоморе, за святую правду й волю розбійник не стане…»
У мирний час загинуло більше сотні наших співгромадян. Вони віддали своє життя за нас, тому це означає, що ми живемо замість них і повинні зробити те, що вони не встигли. Вічна їм пам’ять - Небесній сотні борців за Україну. Земля, полита їхньою кров’ю, завжди нагадуватиме про величний подвиг… Народ не здолати. Україна була, є і буде. З нами Бог!
Комментариев нет:
Отправить комментарий