Люди старшого покоління, напевне, пам’ятають, як ще років 30-40 тому першокласник, вирушаючи зранку на навчання, мав у своєму ранці кілька підручників, стільки ж зошитів, пенал з ручкою, олівцем та гумкою і пару яблук чи коржик від матусі. Все це разом виглядало не надто ваговитим, його можна було нести без особливих зусиль. Відтоді багато що змінилося. Передовсім – шкільна програма. Вона дійсно стала насиченішою, й це потягнуло за собою відчутне збільшення навчального матеріалу, передбаченого для опанування дітьми. Кількість підручників зросла, різноманітних зошитів – теж. Портфелі дітей та підлітків з кожним роком ставали все важчими через «необхідні та рекомендовані» паперові талмуди. У навчальних закладах дітям (та й батькам) інколи доволі наполегливо пропонували обзавестися новими «матеріалами», котрі нібито гарантовано полегшують просування «дорогою знань». З одного боку, дійсно: більше читаєш – більше знаєш, проте з іншого – а чи завжди є обґрунтованою ініціатива розповсюдження поміж школярів всього того, без чого обходилися їхні однолітки раніше?
В суспільстві вже давно точаться розмови стосовно дивної (якщо не сказати міцніше) політики міністерства освіти. Саме з подачі цього відомства виникають неоднозначні ситуації, коли нещодавно видані підручники раптом оголошуються непридатними для застосування у навчальному процесі, а потім ніби ненав’язливо пропонується купити нові. Поміж людей можна почути припущення, що на цьому дехто з високопосадовців має зиск, адже чим більше продати книжок (та ще й за якою ціною!), тим більше заробить видавництво, яке потім тишком-нишком поділиться з високими чиновниками прибутком. Тобто гроші робляться цинічно – на дітях. Фактично важкий портфель школяра до певної міри є символом наповнення кишені пройдисвіта…
Але спочатку проведемо ілюстративний експеримент: зважимо портфелі першокласника і, скажімо, семикласника. У першому випадку наплічник «потягнув» більш, ніж на три кіло, а в другому – на понад шість кілограмів. Багато це чи мало? Звісна річ, оцінку доводиться робити з урахуванням індивідуального фактору, однак усе ж таки – легкою таку ношу не назвеш. Цікаво, а діти й онуки міністрів теж носять так наповнені портфелі? Хоча, мабуть, вони навряд чи відчувають тягар науки за спиною – їх же підвозять мало не до шкільного ганку автомобілями…
А ось який коментар до теми «Промінь» отримав у відділі освіти райдержадміністрації.
Свого часу наказом Міністерства охорони здоров’я були затверджені державні санітарні норми і правила «Гігієнічні вимоги до друкованої продукції для дітей». Згідно з ним загальна вага підручників із розрахунку на один навчальний день у комплекті з шкільним приладдям, без ваги ранця або портфеля, які учні переносять на відстань до трьох кілометрів, не повинна перевищувати таких норм: І-ІІ класи – 1,5-2 кг; ІІІ-ІV класи – 2-2,3 кг; V-VІ класи – 2,3-3,0 кг; VII-VIII класи – 3,-3,5 кг; ІХ-ХІ (ХІІ) класи – 3,5-4,5 кг.
Крім цього, кожен підручник має визначену норму ваги: для І-ІІ класів – 300 г, ІІІ-ІV класів – 350 г, V-VІ класів – 450 г, VІІ-Х класів – 500 г, ХІ-ХІІ класів – 600 г. Збільшення ваги підручника можливе, але не більш, ніж на 20 відсотків.
Можливо, комусь вага шкільних портфелів видасться проблемою несерйозною і не вартою уваги. Однак від такої, на перший погляд – дрібниці, залежить здоров’я підростаючого покоління. Діти не повинні носити до школи портфелі-гирі, адже навчатися потрібно з комфортом, а не зі шкодою для власного здоров’я.
Олег МІРОШНИЧЕНКО
Комментариев нет:
Отправить комментарий