НІ – ВІЙНІ!

Саме під таким гаслом 7 березня у Щорсі відбувся мітинг, ініційований громадськістю з приводу нагальної політичної ситуації в Україні. Наша держава нині переживає складні часи – нещодавно було повалено корумповану владу Януковича, а наприкінці лютого російські війська розпочали інтервенцію з явною метою окупувати українську землю.
Московський вождь Путін, засліплений мрією про відновлення російської імперії, поставив свій народ на грань війни з українцями. Наразі незаперечним є факт: це чоботи російських солдатів зухвало топчуть нашу територію, а не частини українського війська зайняли Брянськ чи Воронеж. Не ми перші напали, тому за нами правда і з нами Бог. У Криму висуванці партії регіонів та їхні спільники пішли на службу Москві. Наразі по різних областях України (в тому числі й у Щорському районі) активізувалися прихильники приєднання України до Росії. Вони чекають, коли колони загарбників з півночі увірвуться на терени нашого краю, сподіваючись, що чужинці належно оцінять їхню зраду. Не даремно свого часу Тарас Шевченко написав про таких «… Раби, подножки, грязь Москви…» Але чи все місцеве населення вітатиме непроханих гостей? Як показала акція в центрі Щорса – ні! Чимало щорсівчан, зокрема – молодих і зовсім юних, є свідомими патріотами своєї держави. Вони не хочуть війни, але у разі небезпеки ладні рішуче стати на захист рідної землі. Й вони обов’язково переможуть, бо народ – не здолати. На зібранні виступили міський голова Роман Зуб та інші промовці, обговоривши ситуацію в країні та Щорсі.
Останнім часом деякі агенти впливу Росії наполегливо поширюють думку про нездатність українців до повноцінного державотворення. При цьому намагаються підкріпити свої твердження псевдонауковими міркуваннями. На жаль, поміж російських істориків достатньо таких, що вважають: ніякої України не існує, українців як народу нема й українська мова – це вигадка. За їхньою логікою Україна має належати Росії. У своєму щирому неприйнятті всього українського такі діячі геть забули про елементарну об’єктивність. Серед іншого вони чомусь вхопилися за середньовічну постать короля Данила Галицького. Йому приписали спроби орієнтування на Литву, кримське ханство, московське князівство та інші навколишні держави. Однак той, хто заявляє про подібне, не читав навіть радянського підручника з історії. Бо загальновідомо – у часи Данила Галицького Литва була лише околицею загальноєвропейських процесів, а не центром впливу, кримського ханства взагалі не існувало, а московське князівство за значенням дорівнювало теперішньому Щорському району.
Стосовно ж ідеалізованого й названого видатним державотворцем князя Олександра Невського, який у військовій справі відзначився хіба що розгромом німецької географічної експедиції на Чудському озері, то насправді його найбільшим політичним успіхом став візит до татарського хана Батия. Перед прийомом «гордий князь» вклонився язичницьким богам (забувши про Ісуса Христа), проповз перед найголовнішим татарином на колінах і випрохав у нього ярлик (документ) на право владарювати в своєму уділі. За це зобов’язався платити данину грошима, рабами (тобто власним народом) і постачати військо до татарської армії. Словом, погодився на вірну службу орді. А щоб усе було чітко, організував у підконтрольних землях перепис населення з метою дізнатися, скільки саме відправляти данини ординцям. І найголовніше: оцей «видатний воїн» ніколи не воював з татарами і навіть не намагався скинути вороже ярмо.
На цьому фоні треба нагадати москвофілам, що кардинально інакше виглядає вчинок нашого чернігівського князя Михайла. Він теж прибув на переговори до хана Батия, однак повівся напрочуд гідно та сміливо: як справжній християнин однозначно відкинув вимогу пройти очищення язичницьким димом, за що татари його і вбили. Але навіть смерть не здолала сили духу чернігівського князя, не затерла пам’яті про нього. Згодом церква канонізувала цього мученика як святого. І саме такий приклад любові до Батьківщини і рідного народу надихає сучасних борців за свободу української землі. Приклад, який вчить: блаженні є переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Адже саме так проповідував Ісус Христос. (Мт. 5.10)
Олег МІРОШНИЧЕНКО