Про щастя
Раїса ФЕДЧЕНКО, поетеса, м.Щорс:
– Яка вона, по-справжньому щаслива жінка? Одним словом не скажеш. Кохана, поцінована, затребувана на роботі, успішна… Все правильно. Але не забуваймо ще одного: щаслива як мати. Про це – моя пісня, яку я написала напередодні 8 Березня.
Доне, донечко моя
Вже дорослі стали наші діти,
Кожен з них
своє гніздечко в’є,
Материнське щастя дітей мати,
Вдвічі радість, в кого донька є.
Приспів: Доне моя, зоре ясная,
Доне, донечко моя.
Посідаймо поруч на порозі,
Доне, заспівай мені ось ту
Пісню про квітучу білу вишню,
Що цвіте у мами у саду.
Приспів:
Ти співаєш, а я все дивлюся,
Донечко, яка ти молода.
Я за тебе Богу помолюся,
Щоб тебе не старили літа.
Приспів:
Закувала навесні зозуля,
Хай на радість, на добро кує.
Найдорожча нагорода долі:
В мене добра й ніжна донька є.
Приспів:
Про те, хто має на 8 Березня стояти біля плити
Валентина БУРДЕЛО, бухгалтер Смяцької сільради:
– Побутує думка, що – чоловік. А як на мене, то це не має значення. Головне, щоб готувалось з настроєм. А для цього, звісно, мусить бути погода в домі.
Я в Смячі живу вже 36 років (вийшла сюди заміж), і 36 років готую до свят фірмову сільську страву: тушковану свинину чи гуску з солоними (без оцту) огірками.
Їх треба спочатку обдати кип’ятком, а потім занурити в холодну воду, подрібнити і додати до напівготового (попередньо посоленого, поперченого, протушкованого в бульйоні) м’яса. Накрити кришкою і тушкувати до готовності. Можна додати підсмажену моркву та цибулю. Готувати краще в чавуні, в печі. У Смячі це – коронна страва і на Новий рік, і на Різдво, і на 8 Березня.
Про сильну слабку стать
Ніна МОЦАР, голова села Старі Боровичі:
– Хто не знає, що жінка має бути слабкою? Усі б ми хотіли жити за кимось, як за кам’яним муром, та не у всіх виходить. Одна з причин – робота. Бувають випадки, коли ні сльози, ні жіночність не зарадять. Потрібна чоловіча логіка і сила. Ось тільки один приклад на підтвердження сказаному.
… Був пізній листопадовий вечір минулого року. Ніщо не віщувало біди. І раптом на порозі мого дому з’являється розтривожена жінка. Від хвилювання нічого не може сказати. Крім одного слова: «убиває!» Я, як була, - в халаті і тапочках – на вулицю.
А там – жахлива картина. На землі лежить закривавлений чоловік, а інший гамселить його кочергою, якою дістають з печі сковороди. Пробували відтягнути, втихомирити. Марно. П’яний ні на що не реагує. Подзвонили в міліцію.
А бійка триває. Часу на роздуми нема. Кидаюсь розбороняти. Добре, що той, який бив, якраз випрямився. З усіх сил штовхаю його обома руками в груди. Він починає падати і, шукаючи якусь опору, хапає мене за шию. Не звалив, але нігтями біля хребта пройшовся добре. Боліло, та в лікарню відразу не звернулася. Мазала антисептиком. Думала: заживе. В результаті довелося два тижні лікуватися у хірургічному відділенні райлікарні.
Постраждалий на нападника не скаржився. Залагодили якось між собою. Добре, що живі. Я теж нікуди не скаржилась. Що поробиш: така робота.
Про те, що хлопців треба ставити на місце ще в школі
Настя БРИГИНЕЦЬ, вихованка Будинку сімейного типу, м.Щорс:
– Хоча мені тільки 9 років, але я вже можу постояти за себе. Думаю, це добре. Бо коли поїду вчитися далі, зі мною поруч не буде ні мами Оксани, ні татка Павла. Хто тоді за мене заступиться?
Хоча, якщо чесно, раніше я про це не замислювалась. Почала ходити на тренування з вільної боротьби, бо туди ходили старші хлопці з нашого Будинку. Мені подобалось бувати на змаганнях, у яких вони брали участь. «Боліти» за них і радіти, коли вони перемагали.
Вирішила й сама спробувати. Це було 2 роки тому. За цей час я багато чому навчилася. Маю кілька перемог. Навіть на обласних змаганнях.
Часто доводиться боротись з хлопцями, бо дівчат-суперниць мого віку мало. І перемагати! Хлопців треба ставити на місце ще в школі. Щоб не були пихатими і не ображали слабших.
Один у школі постійно чіплявся до мене – задирався, дражнився. Я по-чесному попередила його. Коли не перестав, застосувала прийом. А як інакше?
Раїса ФЕДЧЕНКО, поетеса, м.Щорс:
– Яка вона, по-справжньому щаслива жінка? Одним словом не скажеш. Кохана, поцінована, затребувана на роботі, успішна… Все правильно. Але не забуваймо ще одного: щаслива як мати. Про це – моя пісня, яку я написала напередодні 8 Березня.
Доне, донечко моя
Вже дорослі стали наші діти,
Кожен з них
своє гніздечко в’є,
Материнське щастя дітей мати,
Вдвічі радість, в кого донька є.
Приспів: Доне моя, зоре ясная,
Доне, донечко моя.
Посідаймо поруч на порозі,
Доне, заспівай мені ось ту
Пісню про квітучу білу вишню,
Що цвіте у мами у саду.
Приспів:
Ти співаєш, а я все дивлюся,
Донечко, яка ти молода.
Я за тебе Богу помолюся,
Щоб тебе не старили літа.
Приспів:
Закувала навесні зозуля,
Хай на радість, на добро кує.
Найдорожча нагорода долі:
В мене добра й ніжна донька є.
Приспів:
Про те, хто має на 8 Березня стояти біля плити
– Побутує думка, що – чоловік. А як на мене, то це не має значення. Головне, щоб готувалось з настроєм. А для цього, звісно, мусить бути погода в домі.
Я в Смячі живу вже 36 років (вийшла сюди заміж), і 36 років готую до свят фірмову сільську страву: тушковану свинину чи гуску з солоними (без оцту) огірками.
Їх треба спочатку обдати кип’ятком, а потім занурити в холодну воду, подрібнити і додати до напівготового (попередньо посоленого, поперченого, протушкованого в бульйоні) м’яса. Накрити кришкою і тушкувати до готовності. Можна додати підсмажену моркву та цибулю. Готувати краще в чавуні, в печі. У Смячі це – коронна страва і на Новий рік, і на Різдво, і на 8 Березня.
Про сильну слабку стать
Ніна МОЦАР, голова села Старі Боровичі:
– Хто не знає, що жінка має бути слабкою? Усі б ми хотіли жити за кимось, як за кам’яним муром, та не у всіх виходить. Одна з причин – робота. Бувають випадки, коли ні сльози, ні жіночність не зарадять. Потрібна чоловіча логіка і сила. Ось тільки один приклад на підтвердження сказаному.
… Був пізній листопадовий вечір минулого року. Ніщо не віщувало біди. І раптом на порозі мого дому з’являється розтривожена жінка. Від хвилювання нічого не може сказати. Крім одного слова: «убиває!» Я, як була, - в халаті і тапочках – на вулицю.
А там – жахлива картина. На землі лежить закривавлений чоловік, а інший гамселить його кочергою, якою дістають з печі сковороди. Пробували відтягнути, втихомирити. Марно. П’яний ні на що не реагує. Подзвонили в міліцію.
А бійка триває. Часу на роздуми нема. Кидаюсь розбороняти. Добре, що той, який бив, якраз випрямився. З усіх сил штовхаю його обома руками в груди. Він починає падати і, шукаючи якусь опору, хапає мене за шию. Не звалив, але нігтями біля хребта пройшовся добре. Боліло, та в лікарню відразу не звернулася. Мазала антисептиком. Думала: заживе. В результаті довелося два тижні лікуватися у хірургічному відділенні райлікарні.
Постраждалий на нападника не скаржився. Залагодили якось між собою. Добре, що живі. Я теж нікуди не скаржилась. Що поробиш: така робота.
Про те, що хлопців треба ставити на місце ще в школі
Настя БРИГИНЕЦЬ, вихованка Будинку сімейного типу, м.Щорс:
– Хоча мені тільки 9 років, але я вже можу постояти за себе. Думаю, це добре. Бо коли поїду вчитися далі, зі мною поруч не буде ні мами Оксани, ні татка Павла. Хто тоді за мене заступиться?
Хоча, якщо чесно, раніше я про це не замислювалась. Почала ходити на тренування з вільної боротьби, бо туди ходили старші хлопці з нашого Будинку. Мені подобалось бувати на змаганнях, у яких вони брали участь. «Боліти» за них і радіти, коли вони перемагали.
Вирішила й сама спробувати. Це було 2 роки тому. За цей час я багато чому навчилася. Маю кілька перемог. Навіть на обласних змаганнях.
Часто доводиться боротись з хлопцями, бо дівчат-суперниць мого віку мало. І перемагати! Хлопців треба ставити на місце ще в школі. Щоб не були пихатими і не ображали слабших.
Один у школі постійно чіплявся до мене – задирався, дражнився. Я по-чесному попередила його. Коли не перестав, застосувала прийом. А як інакше?
Комментариев нет:
Отправить комментарий