Коли курс долара стрімко пішов угору і багато хто , боячись подорожчання, почав скуповувати продукти, цей 66- річний чоловік з Гвоздиківки і вухом не повів. Замість того, щоб і собі робити запаси, купив у Чернігові сумку-холодильник.
- На мій «ензе» (недоторканий запас – авт.), - сміється, - валютна лихоманка не впливає. Он він – у дворі та у сараях. Правда, їсти просить. Зате не страшно, що зіпсується. Нам на трьох (у нього дружина і син - авт.) вистачить надовго.
У хазяйстві дійсно – повний асортимент: птиця, свині, кози, корова. Навіть бик свій. Дворічний Миня. Щоб не шукати плідника по всіх усюдах.
- Не боїтесь, що раптом розлютиться, все потрощить, а то й на роги підніме? – питаю невисокого і не богатирської статури господаря.
- Разом з сином упораємось, - говорить чоловік. - Тим більше, що досвід роботи з биками у мене є. Колись доглядав у колгоспі.
- До биків, - розказує, - працював експедитором на залізниці, після них – збирав молоко.
Змолоду брався за всяку роботу. Бо надіятись не було на кого. Мати померла, коли мені було 22. Батько пішов у прийми. Я сам доїв корову, полов город. Дружина теж з малих років усяку роботу вміє. Ми з нею й роками однакові. А родом вона з Городнянського району. Там і познайомились. На весіллі у спільних знайомих. А через тиждень і сам поїхав свататись. У серпні буде 39 років, як разом. Виростили чотирьох дітей – двох синів і двох доньок, побудувались. Усе життя пройшло в роботі. Бо на зарплату не проживеш. Крім хазяйства, розводив песців, а потім - фреток.
- Пам’ятаю, як Світлані пошили пальто з песцевим коміром. Тоді в Гвоздиківці такі були в небагатьох. Тільки вдягала вона його хіба у свята. Бо на кожний день – фуфайка.
- А «для душі» що?
- Те, що не бідуємо, що діти – не п’яниці, не наркомани. Для мене велика радість – природа. Люблю усе живе. Кожної зими принаджую синичок. Посвищу – вони тут як тут. Щонайменше – півсотня. Беруть зерно, крихти з рук. Вони, як і ми, постійно в роботі.
Втім, у Ведмедя працюють навіть горобці.
- Знищують гусінь на капусті, - хвалиться. – Усю чисто визбирують. Хімією труїти не треба.
- Чому таке тільки на вашому городі?
- Бо я секрет знаю, - сміється. - Ще до появи гусені, оброблюю капусту сухим попелом. А зверху розсипаю пшоно. Попіл не дає йому скочуватись із листя. Горобці звикають до дармового корму - злітаються щодня. Коли з’яляється гусінь, клюють її разом з пшоном. Виходить дешево і сердито.
- Залишився ще один нерозкритий секрет: навіщо вам серед загального продуктового ажіотажу знадобилася сумка – холодильник.
- Тут ніякого секрету нема. Просто збираюся до рідні в Мурманськ. Там - сестра і діти. Доньки заміжні, а син ще без пари. Їду за онукою. Вона в нас єдина. Поки не ходить до школи, забираємо в село до самого жовтня.
А сумку я завантажу свіжою рибою. Інакше її не довезеш. В дорозі – майже три доби.
Обожнюю юшку з палтусом. Зараз, у піст, кращої страви не придумаєш.
На знімку: Іван Ведмідь з улюбленою козою Смужкою.
Комментариев нет:
Отправить комментарий