Те, що постало 11 травня перед очима у коридорі обласної психолого-медико-педагогічної консультації (м.Чернігів, провулок Папанінців,18а), м’яко кажучи, видалося незрозумілим. Цього і наступного дня за цією адресою з’їжджалися для проходження комісії (визначалася спроможність функціонально-обмежених діточок навчатися у спеціальних навчальних закладах) діти-інваліди з нашого та інших районів.
Сусідні й деякі інші райони організували цей виїзд „по-людяному”, не так, як наші. На відміну від організованих тими відділами освіти автобусів й мікроавтобусів, щорські діти-інваліди у супроводі батьків (у більшій частині випадків мам) добиралися на ту комісію, хто як міг...
Приміром, кучинівську дівчинку її мама Алла ледь всадила у семенівський автобус, куди людей набилося, як бджіл у вулик, а свого синочка мама Лєна зі Щорса взагалі везла на попутках. Бідолашні хлопчик і дівчинка, поки доїхали до обласного центру, а тоді ще й покаталися у переповнених міських тролейбусах, не те що на запитання не готові були відповідати, вони ледь дихали. Комусь давали водичку, когось ліками відпоювали.
Напрошується риторичне: ну чому у нас все так? А раніше, пам’ятається, особисто ми з дитиною-інвалідом подібний екзамен тримали майже у себе вдома, на базі сорок першого залізничного дитсадка. Було дуже зручно, ненапружено, і головне, дітям витримувати легше.
Певна, у штаті районного відділу освіти є відповідальна особа, котра могла б приділити вирішенню цього питання хоч якусь увагу. І замість декларацій (а їх напередодні 1 червня, Міжнародного захисту дітей, звучатиме чимало) зробити щось конкретне для непростого буття подібної категорії дітей.
Знаю точно: у проблемі, що порушилася, батьки з чиновниками готові бути нарівні відповідальними. Вони і заплатити можуть за організований транспорт, а якщо мова піде про приїзд комісії у будь-який заклад, то й інші поточні моменти допомогти розв’язати.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Сусідні й деякі інші райони організували цей виїзд „по-людяному”, не так, як наші. На відміну від організованих тими відділами освіти автобусів й мікроавтобусів, щорські діти-інваліди у супроводі батьків (у більшій частині випадків мам) добиралися на ту комісію, хто як міг...
Приміром, кучинівську дівчинку її мама Алла ледь всадила у семенівський автобус, куди людей набилося, як бджіл у вулик, а свого синочка мама Лєна зі Щорса взагалі везла на попутках. Бідолашні хлопчик і дівчинка, поки доїхали до обласного центру, а тоді ще й покаталися у переповнених міських тролейбусах, не те що на запитання не готові були відповідати, вони ледь дихали. Комусь давали водичку, когось ліками відпоювали.
Напрошується риторичне: ну чому у нас все так? А раніше, пам’ятається, особисто ми з дитиною-інвалідом подібний екзамен тримали майже у себе вдома, на базі сорок першого залізничного дитсадка. Було дуже зручно, ненапружено, і головне, дітям витримувати легше.
Певна, у штаті районного відділу освіти є відповідальна особа, котра могла б приділити вирішенню цього питання хоч якусь увагу. І замість декларацій (а їх напередодні 1 червня, Міжнародного захисту дітей, звучатиме чимало) зробити щось конкретне для непростого буття подібної категорії дітей.
Знаю точно: у проблемі, що порушилася, батьки з чиновниками готові бути нарівні відповідальними. Вони і заплатити можуть за організований транспорт, а якщо мова піде про приїзд комісії у будь-який заклад, то й інші поточні моменти допомогти розв’язати.
Олена КОМПАНЕЦЬ
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий