16 вересня прикордонні Клюси сколихнула страшна звістка про виявлення в сараї одного із господарств, що по вулиці Партизанській, останків тільця дитини.
У ході проведення слідчих дій було встановлено, що чоловік, 1993 р.н, 12 лютого цього року ввечері повернувся додому у стані алкогольного сп’яніння. Почувши плач немовляти, - хлопчик народився 20 січня 2018 року, - взяв подушку, поклав на обличчя маляти та задушив його. Потім виніс труп дитинки в сарай свого господарства та закопав.
Мати вбитого хлопчика, 1995 р.н., як вагітна на обліку не перебувала – йдеться у офіційній хроніці правоохоронців.
Моторошна інформація, вбивче зведення. Але щоб більше розібратися і з’ясувати ситуацію, їдемо до маленьких Клюсів. Села, де випадок із дитиною обговорюють усі. По-різному… Не без емоцій, не без сліз… Не без осуду і жалю за загубленими долями молодих людей і їхніх дітей.
Вони такі: Івану – 25, Вікторії – 22. Дві донечки – зовсім маленькі, третій хлопчик помер раніше, а ось цей, четвертий, взагалі пішов із життя невідомо як. Іван сам пішов до поліції і написав заяву. Про що? Невідомо. Слідчий експеримент триває і подробиці розслідувань ніхто нікому не повідомляє.
А Вікторія взагалі говорить таке, що йде врозріз з уже оприлюдненим: про передчасний викидень біомаси (так хлопчика,що з’явився (чи не з’явився) на світ зве, про те, що спалила все, що із неї вийшло, у грубі. Писати таке язик не повертається, але пишемо, оскільки чули. Чули і про те, яким непростим було її дитинство, про те, як рано лишилася без матері (її вбив батько і сів до в’язниці), як виховувалася по інтернатах (Городнянському і в «Казці»), заїхала спочатку до Гірська, а потім – Клюсів. До речі, наразі із дітьми у Корюківському районі, звідки родом.
Ходили в цю сім’ю представники сільради, в.о. старости, ходила Іванова мама і батько, котрий тепер тяжко хворіє онкологічною недугою. Ходили і бачили, що наче були там і їжа, і одяг, і відносний порядок, догляд за малечею. Віка Івана слухала, а той весь час шукав заробітку, роботи. Раніше виїжджав навіть за кордон, у Росію, де мав проблеми із законом.
– Випивав як усі! - випалив нам один сільський чолов’яга,- чи то у захист підозрюваного у вбивстві, чи то у звинувачення…
Словом, ось так все… Немов у колі, з якого не вийти і не вибігти. Звісно, буде поставлена крапка. Правосуддям. І Господом Богом. Бо, як би там не вийшло – так не можна… Це нелюдське…
Олена КОМПАНЕЦЬ
У ході проведення слідчих дій було встановлено, що чоловік, 1993 р.н, 12 лютого цього року ввечері повернувся додому у стані алкогольного сп’яніння. Почувши плач немовляти, - хлопчик народився 20 січня 2018 року, - взяв подушку, поклав на обличчя маляти та задушив його. Потім виніс труп дитинки в сарай свого господарства та закопав.
Мати вбитого хлопчика, 1995 р.н., як вагітна на обліку не перебувала – йдеться у офіційній хроніці правоохоронців.
Моторошна інформація, вбивче зведення. Але щоб більше розібратися і з’ясувати ситуацію, їдемо до маленьких Клюсів. Села, де випадок із дитиною обговорюють усі. По-різному… Не без емоцій, не без сліз… Не без осуду і жалю за загубленими долями молодих людей і їхніх дітей.
Вони такі: Івану – 25, Вікторії – 22. Дві донечки – зовсім маленькі, третій хлопчик помер раніше, а ось цей, четвертий, взагалі пішов із життя невідомо як. Іван сам пішов до поліції і написав заяву. Про що? Невідомо. Слідчий експеримент триває і подробиці розслідувань ніхто нікому не повідомляє.
А Вікторія взагалі говорить таке, що йде врозріз з уже оприлюдненим: про передчасний викидень біомаси (так хлопчика,що з’явився (чи не з’явився) на світ зве, про те, що спалила все, що із неї вийшло, у грубі. Писати таке язик не повертається, але пишемо, оскільки чули. Чули і про те, яким непростим було її дитинство, про те, як рано лишилася без матері (її вбив батько і сів до в’язниці), як виховувалася по інтернатах (Городнянському і в «Казці»), заїхала спочатку до Гірська, а потім – Клюсів. До речі, наразі із дітьми у Корюківському районі, звідки родом.
Ходили в цю сім’ю представники сільради, в.о. старости, ходила Іванова мама і батько, котрий тепер тяжко хворіє онкологічною недугою. Ходили і бачили, що наче були там і їжа, і одяг, і відносний порядок, догляд за малечею. Віка Івана слухала, а той весь час шукав заробітку, роботи. Раніше виїжджав навіть за кордон, у Росію, де мав проблеми із законом.
– Випивав як усі! - випалив нам один сільський чолов’яга,- чи то у захист підозрюваного у вбивстві, чи то у звинувачення…
Словом, ось так все… Немов у колі, з якого не вийти і не вибігти. Звісно, буде поставлена крапка. Правосуддям. І Господом Богом. Бо, як би там не вийшло – так не можна… Це нелюдське…
Олена КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий