Колись великий просвітитель Микола Реріх сказав, що жоден завойовник не може змінити сутності мас, жоден державний діяч. Але вчитель може здійснити більше, ніж завойовники і державні мужі. Вчитель може створити нове уявлення і навіть звільнити приховані сили людства.
Сорок років віддала педагогічній справі вчителька з Кучинівки Юлія Олександрівна Терещенко. Викладала мову й літературу ще й у Рогізках, Низківці, Тур’ї, Охрамієвичах, словом, там, куди переїздила з місця на місце за своїм активним чоловіком. Її Іван Іванович у той час ніс ношу парторга і вимушений був виконувати партійні накази.
– Раз партія послала, - казав, – значить, треба їхати!
Скрізь мандрувала за чоловіком Юлія Олександрівна. І, не дивлячись на кочовий спосіб життя, скрізь відразу вливалася в колектив, скрізь знаходила свій ключик до дитячих сердець. Було у неї багато випусків, була вона і моїм класним керівником. І досі ношу в пам’яті і серці шкільні літературні гостини, олімпіади і зустрічі з цікавими людьми, уроки, на яких домінували знання, творчість і фантазія, домінувала її висока професійна майстерність.
Ретроспективний погляд наполегливо веде мене в давність, коли з шестирічного віку, як мама, хотіла бути вчителькою, а потім, вже в тринадцять, як вона, моя люба Юлія Олександрівна, обов’язково бути... вчителькою. Схожою на неї мріяли стати сотні старшокласників різних років, які справжнім успіхом вважали спроможність чути і бачити її, й не лише отримувати нові знання, а й вміння аналізувати, співпереживати, любити.
23 лютого Юлія Олександрівна відкриє свою душу для поздоровлень із днем народження. Прийдуть онуки, доньки, зяті Василі. І в неї знайдуться нові сили для нової радості, віри і надії. І вся вона світитиметься своїм, зігріваючим єство, вогником, біля якого і тепло, і затишно, і спокійно.
Олена
КОМПАНЕЦЬ
Сорок років віддала педагогічній справі вчителька з Кучинівки Юлія Олександрівна Терещенко. Викладала мову й літературу ще й у Рогізках, Низківці, Тур’ї, Охрамієвичах, словом, там, куди переїздила з місця на місце за своїм активним чоловіком. Її Іван Іванович у той час ніс ношу парторга і вимушений був виконувати партійні накази.
– Раз партія послала, - казав, – значить, треба їхати!
Скрізь мандрувала за чоловіком Юлія Олександрівна. І, не дивлячись на кочовий спосіб життя, скрізь відразу вливалася в колектив, скрізь знаходила свій ключик до дитячих сердець. Було у неї багато випусків, була вона і моїм класним керівником. І досі ношу в пам’яті і серці шкільні літературні гостини, олімпіади і зустрічі з цікавими людьми, уроки, на яких домінували знання, творчість і фантазія, домінувала її висока професійна майстерність.
Ретроспективний погляд наполегливо веде мене в давність, коли з шестирічного віку, як мама, хотіла бути вчителькою, а потім, вже в тринадцять, як вона, моя люба Юлія Олександрівна, обов’язково бути... вчителькою. Схожою на неї мріяли стати сотні старшокласників різних років, які справжнім успіхом вважали спроможність чути і бачити її, й не лише отримувати нові знання, а й вміння аналізувати, співпереживати, любити.
23 лютого Юлія Олександрівна відкриє свою душу для поздоровлень із днем народження. Прийдуть онуки, доньки, зяті Василі. І в неї знайдуться нові сили для нової радості, віри і надії. І вся вона світитиметься своїм, зігріваючим єство, вогником, біля якого і тепло, і затишно, і спокійно.
Олена
КОМПАНЕЦЬ
Комментариев нет:
Отправить комментарий