Хлопці потихеньку рухаються попід будинком, а попереду шкутильгає бабуся – божа кульбабка. Микола каже водію Сергію:
Тільки не сигналь їй, а то ще перелякаєш, борони Боже, до смерті, гріхи потім так і посиплються на наші голови.
Сергій зуби зціпив – кому охота плентатися за пішоходом, проте товариша послухав. Однак кілька разів натискував на зчеплення і гучно газував.
А бабусі, як-то кажуть, байдужісінько – нуль уваги. Стала вона лише біля того під’їзду, де й хлопцям належало зупинитись.
Сергій заглушив машину, підійшов до неї та й каже:
– Бабусю, невже не можна було вбік відійти? Невже не чули, що за вами машина їде? І не страшно було?
– Ой-ой, синочку! – відхилила край хустки від вуха літня жінка. – Вибачай, трохи недочуваю. Кажи голосніше...
А потім, розвернувшись, якось по-своєму оцінила ситуацію і мовила:
– І оце ти своїм куршивеньким «Жигульчиком» хотів мене, стару бабу, налякати? Та у сорок першому році нашим селом так само, як оце ви сьогодні, німецький танк за мною сунув. Так я і тоді з дороги не зійшла! Він мене ледве у спину не штовхав, а я поволеньки йшла доти, доки мені потрібно було на свою вулицю звернути! Щоправда, німчури, гади, про щось, мов ті гусаки репані, голосно гелготіли, свистіли і вельми реготали, мало не випадаючи із башти танка... Але нічого - я своїм ніколи нікому не поступалась. Ні перед ким на коліна не падала. А тим паче перед отими зайдами-блазнями... Гордовито мовила бабуся і насамкінець раптом знітилась:
– Ну, а за сьогоднішній випадок, хлопчики, пробачте глуху тетерю... Що вам, молодим і красивим, дорогою не поступилась... Буває!
Георгій ЛЕПНЮК
Тільки не сигналь їй, а то ще перелякаєш, борони Боже, до смерті, гріхи потім так і посиплються на наші голови.
Сергій зуби зціпив – кому охота плентатися за пішоходом, проте товариша послухав. Однак кілька разів натискував на зчеплення і гучно газував.
А бабусі, як-то кажуть, байдужісінько – нуль уваги. Стала вона лише біля того під’їзду, де й хлопцям належало зупинитись.
Сергій заглушив машину, підійшов до неї та й каже:
– Бабусю, невже не можна було вбік відійти? Невже не чули, що за вами машина їде? І не страшно було?
– Ой-ой, синочку! – відхилила край хустки від вуха літня жінка. – Вибачай, трохи недочуваю. Кажи голосніше...
А потім, розвернувшись, якось по-своєму оцінила ситуацію і мовила:
– І оце ти своїм куршивеньким «Жигульчиком» хотів мене, стару бабу, налякати? Та у сорок першому році нашим селом так само, як оце ви сьогодні, німецький танк за мною сунув. Так я і тоді з дороги не зійшла! Він мене ледве у спину не штовхав, а я поволеньки йшла доти, доки мені потрібно було на свою вулицю звернути! Щоправда, німчури, гади, про щось, мов ті гусаки репані, голосно гелготіли, свистіли і вельми реготали, мало не випадаючи із башти танка... Але нічого - я своїм ніколи нікому не поступалась. Ні перед ким на коліна не падала. А тим паче перед отими зайдами-блазнями... Гордовито мовила бабуся і насамкінець раптом знітилась:
– Ну, а за сьогоднішній випадок, хлопчики, пробачте глуху тетерю... Що вам, молодим і красивим, дорогою не поступилась... Буває!
Георгій ЛЕПНЮК
Комментариев нет:
Отправить комментарий