Колись ми так жили

Був час, коли всі говорили про комунізм у нашому селі, на кожних колгоспних зборах розповідали селянам, що незабаром настане такий час, коли у всіх все буде добре, що у всіх все буде. Почув такі розмови дід Йосип Дорошенко, котрому теж захотілося пожити, як коту у маслі. У селі його називали «Кохман».

Після сенсаційних чуток про комунізм і райське життя вирішив він дістатися самої Москви, щоб, як-то кажуть, з перших вуст дізнатися детальніше: скільки ще ходити з цими торбами…
Дістався він справжнього Кремля, пройшовся Червоною площею. Вийшов до нього немолодий лисий чоловік з бородавкою навколо носа.
Ти що, старий, ходиш по столиці з торбою?
Так ось хотів дізнатися конкретно, що таке комунізм, а то там у нашому колгоспі імені Петровського ніхто не знає нічого, навіть районне керівництво зрозуміло не може роз’яснити. А народ хвилюється ж!..
Ну, оскільки ти людина неграмотна, я не можу тобі теоретично пояснити, краще практично тобі покажу. Ось, приміром, червону ікру, ковбаси дорогі, сири усілякі, котлети щодня, апельсини їм тепер лише я – тоді будете смакувати усі ви. Наразі такий крутий костюм ношу лише я, а тоді будете всі носити. А ось подивитися на ту машину – «Победу!» Нині лише я на ній їжджу, а тоді ви всі будете.
Зрадів дід Йосип – і хутко додому. Насилу дочекався колгоспних зборів, де знову начальники завели мову про комунізм.
Ось дід і просить слова:
Я знаю, що воно таке, мені в Кремлі авторитетна особа пояснила, як ми будемо жити.
І нам швидше розказуй! – зашуміли у залі. Кричали: «Виходь на сцену, щоб усі тебе бачили!»
Дід вийшов і почав говорити: «Так як ви, колгоспники, люди неосвічені, то я вимушений вас практично переконати. Наприклад. Те, що я зараз їм, будете їсти усі. Наразі такий одяг вдягаю лише я, а при комунізмі будете носити усі. Дивиться далі у вікно – одне, друге, а «Победы», яку показували у Москві, теж ніде нема. Але дід швидко зорієнтувався і придумав на ходу: «Ну, ось з такою торбиною ходжу поки що я, а тоді ви всі ходитимете…»
Чим завершився виступ діда, можете здогадатися. На ранок його в селі вже не було – його заарештували. Ні родичі, ні сусіди не знали, куди бідолаху відвезли. І тільки у 1960 році надійшла звістка до сільради з Якутії (м.Алдан, де золото видобували). Там було написано, що Дорошенко Йосип реабілітований – посмертно.
Цю історію мені переповів онук діда – Микола Єфіменко, котрий мешкає у Щорсі, і підтвердив ще один займищанський старожитель – Іван Васильович Рибальченко.
На жаль, документальних даних про цей випадок ніде нема, як нема взагалі інформації про розкулачених займищан. Збереглися лише списки активістів громади – їх було шестеро, а ще – людська пам’ять.
А було все просто. У 1929 році почалася колективізація. У село наїжджало районне керівництво і агітувало людей записуватися в колгосп. Тих, хто відмовлявся, обкладали податками. За несплату податків карали суворо. У діда Йосипа, приміром, відібрали хату і віддали голові ревізійної комісії (прізвища не називаю). Сім’я залишилась на вулиці. Старші перебивалися в колгоспній будівлі, де варили свиням картоплю, а дітей «пораздавали» по добрих людях. І вже після війни через суд сім’я діда Йосипа відсудила своє помешкання. І досі (на початку Займища, вул.Щорса,14) стоїть воно, нагадуючи про роки лихоліття.
Ось так колись жили наші люди.
Георгій ЛЕПНЮК
На знімку: дід Йосип із займищанами на будівництві школи, 1927 рік.