Вислухавши крик душі цієї жительки Іванівки, відразу взялася пропонувати шляхи вирішення проблеми. Варіантами були і оприлюднення в газеті розрахункового рахунку в банку, збір коштів шляхом подвірного обходу депутатами, звернення до народних обранців вищого рівня.
Але Тася не давала згоду ні на один з них, казала, що буде радитися.
Більше вона не телефонувала. На мене немов тяжкий камінь навалився, а з голови не виходило: «Що відбувається? Як вирішити поставлене питання?»
Подумки перебрала чималий відрізок наших сусідських стосунків, згадала батьків і брата, загалом історію родини цієї жіночки.
Родина – гарна, працелюбна, дружна. В роки Великої Вітчизняної війни вона партизанила, а в мирний час, коли, бувало, заводила пісні про село, колгосп, любов, то навіть сльози у слухачів котилися. Щоправда, нема давно Тасиних батьків і брата, а найближчі родичі роз’їхалися по усіх усюдах. Ті, хто у Щорсі, Чернігові, - навідуються, проте не часто. У кожного свої справи, свої клопоти.
За Тасею, інвалідом дитинства, вже зовсім дорослою, донедавна доглядали соціальні робітники. Одна з них – Ірина Мураха - бігала по декілька разів на день – прасувала, вимивала, їжу допомагала готувати. У хаті тоді блищало!
Все раптово і кардинально змінилося після однієї з рішучих Тасиних заяв.
- Виходжу заміж, бо знайшла по інтернету чоловіка, якого покохала і який мене покохав!
Іванівці знають, що вони вже розписалися, що Андрій (прибув у наші місця з місць віддалених) таки влаштувався на роботу, а, вірніше, поміняв декілька робіт – через розбіжності у підході до діла з роботодавцями. Нині, хоч і на мізерну зарплату, та працює. Їсти ж треба щодня!
Аби підтримати любого, Тася готова на все. Спочатку взяла кредит і придбала дорогий скутер, згодом купила стареньку автівку. Та, як-то кажуть, «недовго музика грала» - після аварій ця техніка стала майже металобрухтом.
- Добре, що мій Андрюша живим зостався, - аналізує ситуацію Тася, - могло ж бути набагато страшніше!
Сільчани ж подейкують, що вона дуже переживає, переймається станом справ, невиплаченими кредитами. Банки ж не мовчать, іншим людям в селі переказують про борги…
Як тут не болітиме серце, як не болітиме голова?
А в цілому виходить так, неначе у замкненому колі: Тася, окрилена великим коханням й скута серйозними хворобами, і Андрій, якому треба від неї немало.
Як допомогти їм? Що вдіяти?
Єдиного варто не робити: не судити! Пам’ятаймо: найголовніший наш суддя - Господь Бог! Зате ніколи не буде зайвим подарувати Тасі тепло і підтримку. Хай навіть словом, поглядом, розумінням.
Згадаймо слова невмирущого Тараса Шевченка: «Раз добром зігріте серце, вік не прохолоне».
Олена КОМПАНЕЦЬ
На знімку: Таїсія М’ятенко
(у центрі) під час святкування Дня партизанської слави у Щорсі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий