Але про нього, як, мабуть, і про кожного можна розповісти чимало. Зараз Русланові всього 34 роки, але на своєму життєвому шляху він уже зустрів багато ям і вибоїн. Нелегко довелося хлопцеві ще з дитинства.
Батьки Руслана, як і більшість односельців, були колгоспниками. Мама працювала на фермі і займалася вихованням дітей, батько шоферував. Жили, працювали, будувалися. Мріяли про щасливе майбутнє своїх п’ятьох дітей. Але з часом прийшло лихо - тяжко захворів і помер батько. Русланові виповнилося всього 12. Він був найстаршим. Молодшій Анечці, єдиній дівчинці – лише 3. Всі чоловічі турботи лягли на плечі Руслана. Щоправда, дідусь Іван, батько матері, намагався хоч трохи полегшити долю улюбленого онука, допомогти, навчити, розрадити. Але, окрім господарських турбот, потрібно було ще й вчитися. Закінчивши Кучинівську школу, Р.Рябченко пішов навчатися до Щорського ПТУ. Далі як у всіх - армія, одруження, народження донечки Насті. Постійні пошуки заробітку, щоб було за що жити і виховувати доньку. Їздив на заробітки, працював у лісі, у господаря на пилорамі, збирав у лісі гриби.
А коли країна повстала, коли виникла потреба стати на захист Батьківщини, у Руслана, на відміну від декого зі знайомих, не було й думки сховатися, виїхати, відкупитися... Він звик, що доля гартує його випробуваннями.
Коли отримав повістку з військкомату, то запитання було лише одне: «Коли не я, то хто?». Адже наша країна - це наш дім, а кожен з нас господар у власному домі.
Сьогодні Руслан у довгоочікуваній і такій швидкоплинній відпустці поряд з дружиною і донечкою. Але, незважаючи на те, що вдома за час його відсутності назбиралось чимало невідкладних справ, він знайшов час і для того, щоб зустрітись зі старшокласниками рідної школи, розповісти про тяжкі солдатські будні у зоні АТО.
«На сьогоднішній день я за спеціальністю - стрілець зенітної установки. Звичайно, на війні, як на війні. Складно. Всі умови - у наметах, у чистому полі. Але ми живемо дружно. Незважаючи на те, що весь час потрібна матеріальна і моральна підтримка, настрій у нас бойовий. Служитимемо стільки, скільки потрібно. Жоден з нас назад не відступить. Хлопцям-випускникам хочу дати дружню пораду - бережіть своє здоров’я вже зараз. Не вживайте алкоголю і тютюну. Це дуже підриває здоров’я. Привчайтеся до дисципліни вже тепер. Адже, коли ви опиняєтеся на полі бою, то самодисципліна, гарна фізична підготовка і гарна поведінка - запорука вашого подальшого життя. Раджу не прогулювати уроки фізкультури та «Захист Вітчизни».
Разом з Русланом до Кучинівської школи завітав і заступник військового комісара райвіськкомату О.В.Сидоров.
Він розповів, що минуло три хвилі мобілізації. Лише з нашого села на військову службу було призвано більше 10 чоловік. А всього з району - близько 200.
На сході зараз нашим воякам дуже важко - напруга ситуації не спадає, надходять справжні зимові холоди. Солдатам не вистачає теплих речей, медикаментів. Та й взагалі — воювати у таких умовах надзвичайно складно.
Тому ми з вами повинні підтримати не лише наших земляків, а й всіх інших військових і добровольців, що стали на захист нашої держави. Підняти і втримати у них бойовий дух і віру в те, що перемога буде за нами, адже ми господарі у своєму домі. А тому кожен з нас - і дорослий, і дитина, повинні зробити свій, хоч крихітний внесок у спільну справу.
Від учнівського та педагогічного колективу Руслану Рябченку, Сергію Петрику, Сергію Матюху, Володимиру Акуленку, Сергію Авраменку, Ігорю Єфименку, Олександру Кривенку, Олександру Мірошниченку, Павлу Кислому та іншим односельцям, яких, можливо, ми не згадали (за що просимо вибачення) хочемо висловити подяку та побажати сили, витривалості, терпимості, людяності, здоров’я і ПЕРМОГИ. Ми всіх вас любимо і чекаємо додому.
Т.МАРУХЛЕНКО,
вчитель Кучинівської школи
Комментариев нет:
Отправить комментарий