Хлібом-сіллю стрічали дорогих гостей і всіх учасників Дня села. Заходу, що проходив у Тихоновичах 14 жовтня. Споглядавши його, думалося, що вміє наш незламний народ і трудитися, і веселитися, і захищати свободу.
А вона, ця свобода, ніколи не падає із небес, як золотавий дощ, а повертається обагреною кров’ю кращих її захисників, відважних, живих, і тих, хто віддали своє життя за свободу і незалежність України.
У мертвих афганських горах знайшов свою передчасну смерть уродженець села Павло Коваль, який чесно і героїчно виконав свій військовий обов’язок, і був вшанований на святі хвилиною мовчання. Як і тисячі інших українських солдат-інтернаціоналістів, учасників АТО. Дехто з тих, хто досьогодні живе і трудиться в рідному краї, виходили на сцену (самі або рідні) за подарунками: Сергій Дедусь, Василь Кузьменко, Михайло Мягкий, Леонід Авраменко, Олександр Циганок, Іван Бебех, Андрій Самусенко, Антон Мягкий, Андрій Ткач, Микола Мельник, Юрій Герасименко, Віктор Середа, Надія Макайда, Олег Сергєєв, Олександр Марков, Олександр Макайда. А ще на їхню адресу та адреси усіх присутніх у затишній залі сільського будинку культури людей лилося безліч чарівних мелодій у прекрасному виконанні популярних сновських ансамблів «Калина», «Молодички», інших виконавців, звучали заздравиці й побажання від голови РДА Валерія Радібеди, заступника міського голови Сергія Силенка, в.о. старости Анатолія Бондаренка, отця Діонісія.
Не забули автори сценарію включити до нього прізвища й інших героїв свята – чорнобильців, срібних подружніх ювілярів, сімей, де цьогоріч народилися дітки, шанованих майстринь. Роботи Раїси Москалець, Надії Циганок, Галини Бебех, Марії Лизун, Яни Круговцової стали справжньою окрасою інтер’єру приміщення заходу, внесли до нього і калиновий розмай, і щебіт дивних птахів, і малинові дзвони храмів.
Дивилася на усю цю рукотворну красу, вернісаж творчих доробок, купу наїдків і напоїв, переповнені добром людські очі – і дорослі, і маленькі, і розуміла, що все і всі хочуть саме тут зоставатися й жити. Бо, виявляється, гуртом вірять у відродження зруйнованого, і у повернення молоді, створення робочих місць.
А те, що не все так погано у рідній громаді, доводила нова до неї ділянка асфальтівки. Без вибоїн, тріщин, блискуча, як скельце.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
А вона, ця свобода, ніколи не падає із небес, як золотавий дощ, а повертається обагреною кров’ю кращих її захисників, відважних, живих, і тих, хто віддали своє життя за свободу і незалежність України.
У мертвих афганських горах знайшов свою передчасну смерть уродженець села Павло Коваль, який чесно і героїчно виконав свій військовий обов’язок, і був вшанований на святі хвилиною мовчання. Як і тисячі інших українських солдат-інтернаціоналістів, учасників АТО. Дехто з тих, хто досьогодні живе і трудиться в рідному краї, виходили на сцену (самі або рідні) за подарунками: Сергій Дедусь, Василь Кузьменко, Михайло Мягкий, Леонід Авраменко, Олександр Циганок, Іван Бебех, Андрій Самусенко, Антон Мягкий, Андрій Ткач, Микола Мельник, Юрій Герасименко, Віктор Середа, Надія Макайда, Олег Сергєєв, Олександр Марков, Олександр Макайда. А ще на їхню адресу та адреси усіх присутніх у затишній залі сільського будинку культури людей лилося безліч чарівних мелодій у прекрасному виконанні популярних сновських ансамблів «Калина», «Молодички», інших виконавців, звучали заздравиці й побажання від голови РДА Валерія Радібеди, заступника міського голови Сергія Силенка, в.о. старости Анатолія Бондаренка, отця Діонісія.
Не забули автори сценарію включити до нього прізвища й інших героїв свята – чорнобильців, срібних подружніх ювілярів, сімей, де цьогоріч народилися дітки, шанованих майстринь. Роботи Раїси Москалець, Надії Циганок, Галини Бебех, Марії Лизун, Яни Круговцової стали справжньою окрасою інтер’єру приміщення заходу, внесли до нього і калиновий розмай, і щебіт дивних птахів, і малинові дзвони храмів.
Дивилася на усю цю рукотворну красу, вернісаж творчих доробок, купу наїдків і напоїв, переповнені добром людські очі – і дорослі, і маленькі, і розуміла, що все і всі хочуть саме тут зоставатися й жити. Бо, виявляється, гуртом вірять у відродження зруйнованого, і у повернення молоді, створення робочих місць.
А те, що не все так погано у рідній громаді, доводила нова до неї ділянка асфальтівки. Без вибоїн, тріщин, блискуча, як скельце.
Олена КОМПАНЕЦЬ, фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий