Саме під такою назвою 9 жовтня у Сновському історичному музею відбулося відкриття виставки, присвяченої нашому землякові, героєві Сновщини Максиму Авдієнку, який пішов із життя 5 вересня. 20-річний хлопець загинув, захищаючи суверенітет і незалежність нашої держави під час виконання одного із завдань на сході країни.
Представники місцевої влади, громадськості, волонтери, викладачі та вихованці ВПУЛГ прийшли, щоб вшанувати пам’ять Максима. Звісно, прийшли на відкриття і мати та рідні хлопця, а ще його товариш, який разом з ним воював у АТО. Довго, не говорячи жодного слова, стояли вони біля виставки, наповненої особистими речами Максима: його фотографіями, малюнками, які передавали йому місцеві школярі, предметами, якими користувався у побуті…
Цього дня не було ні завчасно продуманого сценарію, ні завчасно підготовлених доповідей виступаючих. Ті, у кого було що сказати, говорили щиро, від душі. Згадували Максимове дитинство, його юність, характер та веселу вдачу. І ці слова зачіпали кожного у залі, торкалися найпотаємніших струн людської душі. Без перебільшення, сльози бриніли на очах у кожного…
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять Максима Авдієнка, Юрія Костюченка та всіх тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.
Війна… Ніхто не міг подумати, що це страшне слово напряму стосуватиметься нас з вами, людей, які живуть, здавалося б, у мирному ХХІ столітті. Вже п’ять років поспіль вона забирає чиїхось синів, коханих чоловіків, онуків, братів, друзів, колег. І вже п’ять років хлопці кожного дня жертвують своїм здоров’ям та життям. Сльози виступають на очах, коли розумієш, що вони роблять це заради Батьківщини. Це справжні патріоти! І вони назавжди залишаться в наших серцях. Герої не вмирають!
Тетяна ЛИТВИН
Представники місцевої влади, громадськості, волонтери, викладачі та вихованці ВПУЛГ прийшли, щоб вшанувати пам’ять Максима. Звісно, прийшли на відкриття і мати та рідні хлопця, а ще його товариш, який разом з ним воював у АТО. Довго, не говорячи жодного слова, стояли вони біля виставки, наповненої особистими речами Максима: його фотографіями, малюнками, які передавали йому місцеві школярі, предметами, якими користувався у побуті…
Цього дня не було ні завчасно продуманого сценарію, ні завчасно підготовлених доповідей виступаючих. Ті, у кого було що сказати, говорили щиро, від душі. Згадували Максимове дитинство, його юність, характер та веселу вдачу. І ці слова зачіпали кожного у залі, торкалися найпотаємніших струн людської душі. Без перебільшення, сльози бриніли на очах у кожного…
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять Максима Авдієнка, Юрія Костюченка та всіх тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.
Війна… Ніхто не міг подумати, що це страшне слово напряму стосуватиметься нас з вами, людей, які живуть, здавалося б, у мирному ХХІ столітті. Вже п’ять років поспіль вона забирає чиїхось синів, коханих чоловіків, онуків, братів, друзів, колег. І вже п’ять років хлопці кожного дня жертвують своїм здоров’ям та життям. Сльози виступають на очах, коли розумієш, що вони роблять це заради Батьківщини. Це справжні патріоти! І вони назавжди залишаться в наших серцях. Герої не вмирають!
Тетяна ЛИТВИН
Комментариев нет:
Отправить комментарий