(Немов із кримінальної
хроніки)
Уже сутеніло, коли бухгалтер малого підприємства «Усього вдосталь» Василь Карпович Тихий повертався з роботи. Рука відчувала неприємну вагу кількох товстелезних тек із документами піврічного звіту.
Неквапно крокуючи безлюдною вулицею, Василь Карпович із сумом роздумував над тим неспростованим фактом: як комп’ютеризація не торує собі шлях до полегшення в документообігові, а без паперових носіїв у бухгалтерії усе ж ніяк не обходиться. Хоч і кажуть податківці, щоб усі переходили на електронну звітність, а паперотворчості в цім ділі щороку все більше і більше.
- Гей, папашо, дай що-небудь у зуби засмалити! - раптом пролунав з боку чийсь густий бас, і перед ним вигулькнула із кущів похмура кремезна постать молодика. Василь Карпович повільно зупинився і, все ще перебуваючи в полоні важких думок, якось непевно перепитав:
- Вибачте, молодий чоловіче. Я не почув, що ви хотіли?
- Закурити, кажу, дай! Глуха тетеря!
Василь Карпович ввічливо відповів, що не курить. – У такому разі, діду, розщедрися на сотку.
- Вибачте, але таких грошей, на жаль, не маю…
- Тоді доведеться взяти твій чудовий светер. Та й годинник, бачу, новенький електронний маєш. Вистачить не тільки на цигарки, а й на ще дещо.
- Ви що, товаришу, та це ж грабіж – обурився Василь Карпович.
- Без емоцій, шановний папашо. Що стоїш? Знімай, не викаблучуйся! – і молодик загрозливо стиснув кулаки. Але Василь Карпович, нарешті отямившись від зайвих дум, таки не розгубився. Швидко відскочив і, завівши над головою теки, щосили гепнув ними зухвалого грабіжника по голові. Паперовий звіт не підвів. Молодик раптом похитнувся й поволі став мішком осідати на піщану дорогу… Десь на другій вулиці щосили заревла поліцейська сирена. Але Василь Карпович до її істеричних завивань надто вже й не дослухався, він неквапливо прямував своєю дорогою і в думках уперше за свою довгу бухгалтерську діяльність був щиро вдячний податківцям, які змусили його про всяк випадок продублювати піврічний звіт малого підприємства, ще й на паперових носіях…
А так йому вже й справді не судилося б побачити ні власного светра, ні електронного годинника на правій руці, ні грошових знаків у гаманці, ні навіть, імовірно, власних штанів…
– Слава фіскалам! Хай живе їхня вічна турбота про платників податків! – раптом ні з того ні з сього випалив Василь Карпович і підстрибом, мов хлопчик, проминув останні метри до виходу із лихолітньої вулиці, яку уже добряче заполонили серпневі сутінки.
Георгій Лепнюк
хроніки)
Уже сутеніло, коли бухгалтер малого підприємства «Усього вдосталь» Василь Карпович Тихий повертався з роботи. Рука відчувала неприємну вагу кількох товстелезних тек із документами піврічного звіту.
Неквапно крокуючи безлюдною вулицею, Василь Карпович із сумом роздумував над тим неспростованим фактом: як комп’ютеризація не торує собі шлях до полегшення в документообігові, а без паперових носіїв у бухгалтерії усе ж ніяк не обходиться. Хоч і кажуть податківці, щоб усі переходили на електронну звітність, а паперотворчості в цім ділі щороку все більше і більше.
- Гей, папашо, дай що-небудь у зуби засмалити! - раптом пролунав з боку чийсь густий бас, і перед ним вигулькнула із кущів похмура кремезна постать молодика. Василь Карпович повільно зупинився і, все ще перебуваючи в полоні важких думок, якось непевно перепитав:
- Вибачте, молодий чоловіче. Я не почув, що ви хотіли?
- Закурити, кажу, дай! Глуха тетеря!
Василь Карпович ввічливо відповів, що не курить. – У такому разі, діду, розщедрися на сотку.
- Вибачте, але таких грошей, на жаль, не маю…
- Тоді доведеться взяти твій чудовий светер. Та й годинник, бачу, новенький електронний маєш. Вистачить не тільки на цигарки, а й на ще дещо.
- Ви що, товаришу, та це ж грабіж – обурився Василь Карпович.
- Без емоцій, шановний папашо. Що стоїш? Знімай, не викаблучуйся! – і молодик загрозливо стиснув кулаки. Але Василь Карпович, нарешті отямившись від зайвих дум, таки не розгубився. Швидко відскочив і, завівши над головою теки, щосили гепнув ними зухвалого грабіжника по голові. Паперовий звіт не підвів. Молодик раптом похитнувся й поволі став мішком осідати на піщану дорогу… Десь на другій вулиці щосили заревла поліцейська сирена. Але Василь Карпович до її істеричних завивань надто вже й не дослухався, він неквапливо прямував своєю дорогою і в думках уперше за свою довгу бухгалтерську діяльність був щиро вдячний податківцям, які змусили його про всяк випадок продублювати піврічний звіт малого підприємства, ще й на паперових носіях…
А так йому вже й справді не судилося б побачити ні власного светра, ні електронного годинника на правій руці, ні грошових знаків у гаманці, ні навіть, імовірно, власних штанів…
– Слава фіскалам! Хай живе їхня вічна турбота про платників податків! – раптом ні з того ні з сього випалив Василь Карпович і підстрибом, мов хлопчик, проминув останні метри до виходу із лихолітньої вулиці, яку уже добряче заполонили серпневі сутінки.
Георгій Лепнюк
Комментариев нет:
Отправить комментарий