Справжніх господарів видно здалеку
Оселя Надії та Миколи Сергійків з Великого Щимеля – окраса всього села. Завжди доглянуте, охайне обійстя ззовні, затишне та красиве всередині.
Вишиті рушнички на іконах, скатертини, простирадла, подушки – вся ця краса прикрашає та надає будинку якоїсь таємничості.
Створювати таку красу Надія Афанасіївна почала ще в далекому 1995, коли задля того, щоб створити в будинку затишок та виділити його з-поміж інших, вишивали і скатертини, і рушники, і подушки. Жінку захоплювала ця справа, і вона не залишала облюбоване заняття протягом всього життя. Багато вишивала, коли працювала медсестрою в лікарні, особливо вночі, коли була на чергуванні. Тоді в лікарняному кабінеті почала працювати над своєю першою серйозною роботою – картиною із зображенням Ісуса Христа, яка й зараз прикрашає стіну оселі.
– Для того, щоб вишити сорочку, мені потрібно близько двох тижнів, бо робота клопітка і потребує неабиякої концентрації уваги. Нитки обираю в залежності від того, що вишиваю, для рушників обираю шерстяні кольорові нитки, а для сорочок та блузок – муліне, воно яскравіше і виглядає більш акуратно. А зображувати найбільше люблю червоні кетяги калини та яскраві, вогненні маки. У 2017 році я навіть брала участь у виставці, на яку представила 15 робіт. Їх я і продаю, адже пенсія не велика, а зайва копійчина не завадить, - ділиться пані Надія. Чому почала займатися вишивкою? Тому що вона заспокоює, відволікає від буденності. Коли я беру в руки голку з ниткою, то поринаю зовсім в інший світ, зосереджуюся лише на роботі. Вірю у різні забобони, тому ніколи не вишиваю у свята та неділю, бо це – гріх.
З усмішкою на устах згадує Надія Афанасіївна свої шкільні роки та юність, своє перше кохання, яке пронесла через все життя.
– З Миколою я познайомилася, коли була ще десятикласницею. Як зараз пам’ятаю, коли на мосту, який пролягає через нашу річку, щовихідних були танці, на яких я і познайомилася з майбутнім чоловіком. Він, такий веселий та гарний, грав на баяні, а я дивилася на нього і не могла відвести очей. Після того і почалися наші стосунки, сповнені романтики та сюрпризів. Потім Микола пішов в армію, служив у Польщі, а я з нетерпінням чекала на свого коханого, хоч ми і постійно листувалися - несамовито скучала. Пам’ятаю, що повернувся він взимку, а вже в травні ми одружилися. Мені тоді виповнилося 18, а Миколі – 21. Ось з того часу ми живемо душа в душу, і так вже 48 років. Виростили та виховали двох чудових синочків – В’ячеслава та Олексія. У нас вже троє онуків та двоє правнучків,- розповідає пані Надія.
Все життя жінки пройшло у праці. Спершу трудилася на заводі Артема, починаючи з підсобної робітниці, далі – табельщицею і насамкінець стала на збір дитячих іграшок, далі – у Сновській ЦРЛ. Микола Іванович все життя присвятив техніці – він водій з майже 46-річним стажем.
Зараз подружжя на пенсії. Тримають невеличке господарство, порають город. Допомагають їм у цьому і сини з невістками, часто навідуючи своїх батьків. Надія Афанасіївна у 42 роки отримала групу по хворобі і тепер не може виконувати всю улюблену їй роботу, тому більшу частину домашніх клопотів взяв на себе чоловік Микола.
Разом родина доглядає за своїм садочком, який буяє різноманіттям квітів з ранньої весни і до пізньої осені. Жоржини, айстри, майори, лілії, тюльпани – улюблені квіти Сергійки доглядають з особливим трепетом.
– Усе життя ми прожили дружно, ніколи не сварилися та не дорікали одне одному. Адже підтримка – це найголовніше в кожній родині,- ділиться Микола Іванович.
Найбільшим щастям для подружжя є те, коли вся сім’я збирається разом. А відбувається це досить часто – всі свята вони намагаються проводити спільно. Збираються за великим, пишним столом і діляться спогадами та планами на майбутнє. Щастям сяють очі, коли дивляться на любих внуків та маленьких правнучків, і почуття гордості переповнює їх. І 5 лютого вся родина знову зібралася із знаменної події, адже жінка цього дня відзначала своє 67-річчя. Тож щастя Вам, здоров’я та творчої наснаги. Нехай і надалі Ваше життя буде сповнене любові та поваги і складатиметься лише з приємних моментів.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Оселя Надії та Миколи Сергійків з Великого Щимеля – окраса всього села. Завжди доглянуте, охайне обійстя ззовні, затишне та красиве всередині.
Вишиті рушнички на іконах, скатертини, простирадла, подушки – вся ця краса прикрашає та надає будинку якоїсь таємничості.
Створювати таку красу Надія Афанасіївна почала ще в далекому 1995, коли задля того, щоб створити в будинку затишок та виділити його з-поміж інших, вишивали і скатертини, і рушники, і подушки. Жінку захоплювала ця справа, і вона не залишала облюбоване заняття протягом всього життя. Багато вишивала, коли працювала медсестрою в лікарні, особливо вночі, коли була на чергуванні. Тоді в лікарняному кабінеті почала працювати над своєю першою серйозною роботою – картиною із зображенням Ісуса Христа, яка й зараз прикрашає стіну оселі.
– Для того, щоб вишити сорочку, мені потрібно близько двох тижнів, бо робота клопітка і потребує неабиякої концентрації уваги. Нитки обираю в залежності від того, що вишиваю, для рушників обираю шерстяні кольорові нитки, а для сорочок та блузок – муліне, воно яскравіше і виглядає більш акуратно. А зображувати найбільше люблю червоні кетяги калини та яскраві, вогненні маки. У 2017 році я навіть брала участь у виставці, на яку представила 15 робіт. Їх я і продаю, адже пенсія не велика, а зайва копійчина не завадить, - ділиться пані Надія. Чому почала займатися вишивкою? Тому що вона заспокоює, відволікає від буденності. Коли я беру в руки голку з ниткою, то поринаю зовсім в інший світ, зосереджуюся лише на роботі. Вірю у різні забобони, тому ніколи не вишиваю у свята та неділю, бо це – гріх.
З усмішкою на устах згадує Надія Афанасіївна свої шкільні роки та юність, своє перше кохання, яке пронесла через все життя.
– З Миколою я познайомилася, коли була ще десятикласницею. Як зараз пам’ятаю, коли на мосту, який пролягає через нашу річку, щовихідних були танці, на яких я і познайомилася з майбутнім чоловіком. Він, такий веселий та гарний, грав на баяні, а я дивилася на нього і не могла відвести очей. Після того і почалися наші стосунки, сповнені романтики та сюрпризів. Потім Микола пішов в армію, служив у Польщі, а я з нетерпінням чекала на свого коханого, хоч ми і постійно листувалися - несамовито скучала. Пам’ятаю, що повернувся він взимку, а вже в травні ми одружилися. Мені тоді виповнилося 18, а Миколі – 21. Ось з того часу ми живемо душа в душу, і так вже 48 років. Виростили та виховали двох чудових синочків – В’ячеслава та Олексія. У нас вже троє онуків та двоє правнучків,- розповідає пані Надія.
Все життя жінки пройшло у праці. Спершу трудилася на заводі Артема, починаючи з підсобної робітниці, далі – табельщицею і насамкінець стала на збір дитячих іграшок, далі – у Сновській ЦРЛ. Микола Іванович все життя присвятив техніці – він водій з майже 46-річним стажем.
Зараз подружжя на пенсії. Тримають невеличке господарство, порають город. Допомагають їм у цьому і сини з невістками, часто навідуючи своїх батьків. Надія Афанасіївна у 42 роки отримала групу по хворобі і тепер не може виконувати всю улюблену їй роботу, тому більшу частину домашніх клопотів взяв на себе чоловік Микола.
Разом родина доглядає за своїм садочком, який буяє різноманіттям квітів з ранньої весни і до пізньої осені. Жоржини, айстри, майори, лілії, тюльпани – улюблені квіти Сергійки доглядають з особливим трепетом.
– Усе життя ми прожили дружно, ніколи не сварилися та не дорікали одне одному. Адже підтримка – це найголовніше в кожній родині,- ділиться Микола Іванович.
Найбільшим щастям для подружжя є те, коли вся сім’я збирається разом. А відбувається це досить часто – всі свята вони намагаються проводити спільно. Збираються за великим, пишним столом і діляться спогадами та планами на майбутнє. Щастям сяють очі, коли дивляться на любих внуків та маленьких правнучків, і почуття гордості переповнює їх. І 5 лютого вся родина знову зібралася із знаменної події, адже жінка цього дня відзначала своє 67-річчя. Тож щастя Вам, здоров’я та творчої наснаги. Нехай і надалі Ваше життя буде сповнене любові та поваги і складатиметься лише з приємних моментів.
Тетяна ЛИТВИН
Фото автора
Комментариев нет:
Отправить комментарий