Хутір Слава, що входить до складу Тихоновицького старостату, нині не
може похизуватися ані увагою, ані багатолюдністю. Тепер там скрізь зарослі
бур’янами вулички, порожні хати з забитими вікнами й дверима і лише з двох
димарів спостерігається життя: зранку та увечері сповіщають про нього густі
стовпчики диму, те, що там є господарі, є тепло.
Моя героїня
Ганна Тимофіївна Циганок мешкає на хуторі, скільки себе пам’ятає. Коли ще жив
її Микола, щебетали голоси п’ятьох діток – веселіше почувалося, а от після
смерті чоловіка, часів роз’їзду по різних куточках синів і дочок, загибелі
красеняонука Івана Бердника все дуже змінилося, стало важким, болючим.
