Дев’ять кізок шукають нових господарів

Про це ми дізналися  від жительки Великого Щимеля М.Г. Капустіної, котра сама й наполягла і на приїзді журналістів, і на розповіді в газеті про  ситуацію, що склалася у господарстві з козами.

А тих кіз, здалося, ціла купа – чорних, сірих, білих, із гострими рогами й без них.  Великі і маленькі, вони бігали навколо своєї хазяєчки, штовхаючи  її у боки, вихоплюючи із  рук кусені хлібця й зазираючи  у вічі, аби пригощала ще.
Людмила Георгіївна  чисто втомилася з ними і вже ладна чи не всіх попродавати.
Мо’ хворим людям козяче молоко й сир сил додадуть, а мо’ хто діток маленьких захоче  вітамінами підгодувати, а мо’ не проти будуть завести подібну  живність інші.
Словом, у гарні людські руки  великощимельська  господиня хоч сьогодні ладна своїх кізочок і козликів віддати, точніше кажучи, за помірну ціну продати.  Бо таку кількість хазяйства їй не сила доглядати. Живе сама. Донька далеко, а в селі лише сестра, у якої своїх клопотів хоч відбавляй!
А козам і сіно потрібне, і зерно, і бурячки вони з морквою  полюбляють, картоплю варену.  І повідв’язуватися із прив’язі можуть, чужим городам шкоди завдаючи.  Хіба не забагато роботи для одних рук, тим паче, що, окрім  кіз, у обійсті Людмили Георгіївни є й інша живність.